fbpx

Переглядаючи мамині документи, Яся натрапила на заповіт на квартиру, а також на невідправлений лист у конверті

В Ярослави не стало мами якраз тоді, коли вона її дуже потребувала. Місяць тому молода жінка пішла від чоловіка з маленьким сином Сашком, якому ще не виповнилося й три роки. Якраз підходила черга в дитячий садок, і вона хотіла повернутися на роботу в школу, та чоловік був категорично проти, мовляв, чого дружині не вистачає, якщо він заробляє достатньо. Знов сидітиме із зошитами й конспектами до півночі? А він так звик до затишку в домі та її смачних обідів. Це ж яка економія грошей: він приїжджає в обідню перерву, а на кухні борщ гарячий парує, пахне хрумкими пампушками з часниковою підливою. І щодня все іншими стравами балує його Ярослава. А через роботу навряд чи встигатиме. Те, що дружина світу білого не бачить із тим готуванням, пранням і прибиранням, йому було байдуже. Він пра-цю-є, і цим усе сказано, тож має право у вихідні порибалити на природі й попивувати в чоловічій компанії.

Ярослава не любила своє скорочене ім’я Слава, тому, знайомлячись, називала себе Яринкою або Ясею, бо «слава» асоціювалося в неї з вигуком і вітанням, а друзі ще й дражнили «слИвкою». Тільки мама кликала її Славкою. Тата вона не пам’ятала: пішов від них до іншої сім’ї, казали, коли їй ще й трьох років не було. Тож вона ніби повторювала долю cвоєї мами Валентини, з тою різницею, що сама покинула чоловіка, бо не хотіла повністю залежати від нього. Її мама навіть на двох роботах працювала, щоб дати дочці вищу освіту, тож як це бути без роботи, Яся не уявляла. Навіщо ж було освіту здобувати, з маминої зарплати останню копійку тягти, якщо все життя приречена бути кухаркою і прибиральницею?

Чи мама Славки так перейнялася долею одиначки через її розлучення, чи в неї вже були проблеми із самопочуттям, а вона приховувала й не хотіла признаватися доньці, але якось вранці жінка не прокинулася. Яся картала себе, що протягом цього останнього для її мами місяця вона не цікавилася її здоров’ям і справами, а займалася тільки своїми: оформляла Сашка в дитсадок, шукала місце роботи в рідному місті, й уявити не могла, що більше не почує маминих слів «Славко, ти стомилася, дочко, відпочинь».

Переглядаючи мамині документи, Яся натрапила на заповіт на квартиру, а також на невідправлений лист у конверті з адресою тата, Кравченка Олексія, що проживав у сусідній області. В листі йшлося про те, що якщо з нею щось трапиться, то щоб він опікувався їхньою донькою Славкою та онуком Сашком. Очевидно, мама щось передчувала. Яся сприйняла це послання батькові як останню мамину волю й вирішила поїхати за вказаною адресою. Листуватися вона не мала бажання, на допомогу від нього не надіялася, лише хотіла розставити всі крапки над і.

Ярослава попросила рідну тітку Ларису залишитися на кілька днів із Сашком, а сама поїхала за вказаною адресою. Тітці про мету своєї поїздки не сказала, вигадала причину, що її викликають на попереднє місце роботи, ніби там для неї якась премія до Дня вчителя. Тітка не повірила, але подумала, що вона їде зі своїм чоловіком помиритися. Про батька її мама з сестрою ніколи не заводили розмову, це була родинна таємниця, табу, тож Яся не хотіла порушувати цю заборону. Щоправда, єдиний раз вона застала сварку мами з тіткою та кілька разів почула слово «Олесь», потім сестри помирилися й пообіцяли ніколи більше не порушувати цю тему.

У місті, де жив тато, Ярослава знайшла нічліг і почала в Інтернеті шукати за прізвищем, де він працює.

Олексіїв Кравченків, що підходили за віком, у місті було два: приватний підприємець і вчитель фізики в ліцеї. Ярослава вирішила почати своє розслідування з ліцею, мовляв, вона, Ярина Олексіївна, просто цікавиться, чи є в їхньому колективі вільна вакансія для вчительки математики. Заступниця директора відповіла, що її колега при надії, тож через кілька місяців буде тимчасове місце праці.

Ярослава попросила дозволу походити по школі, переглянути стенди в коридорі й різні куточки, мовляв, у відпустці з догляду за дитиною, так заскучала за шкільною обстановкою, галасом учнів, але повернутися в свій перший колектив не може, бо працювала там тимчасово. Ярина зупинилася біля кабінету фізики. Якраз із нього висипали учні, а потім вийшов і вчитель, високий чоловік із сивиною на скронях.

– Ви когось шукаєте? – запитав він, пильно поглянувши на Ясю.

– Обіцяють роботу у вашій школі, то я просто знайомлюся.

– Ви вчителька математики? Щойно після університету?

– Ні, вже працювала до народження сина.

Вони повільно йшли коридором, час від часу пильно поглядаючи один на одного. Яся ніколи не бачила батькової фотографії, але риси його обличчя, особливо очі, були подібні до оченят її сина. Вона відважилася й свого співрозмовника запитати, скільки часу він працює, чи його рідні діти пішли його стопами.

– Ви не бажаєте кави? – замість відповіді запитав учитель і, не чекаючи згоди, запропонував: – В мене якраз вікно, віднесу журнал у вчительську й підемо з вами в їдальню. Гаразд?

Яся кивнула головою. В неї змішалися різні почуття: якщо це її тато, вона мала б зневажати його за те, що її дитиною залишив, натомість їй хотілося якомога довше з ним розмовляти. І вона вирішила його дочекатися.

– Нема в мене родини, – розпочав свою сповідь за чашкою кави Олексій Петрович, – через помилки молодості втратив маленьку дочку і дружину. Донька якраз мала б бути вашого віку, та про неї мені нічого не відомо. Я працював за направленням в одній школі, закохався в ученицю, коли вона була в одинадцятому класі, допоміг їй вступити на економічний факультет, а сам продовжував працювати в школі її рідного міста. Згодом дізнався, що моя Лариса почала проживати разом з однокурсником, сином місцевих підприємців.

– Я недовго переймався, бо закохався в її старшу сестру, що працювала в дитсадку вихователькою. Ми одружилися й стали проживати в батьківській квартирі, та після закінчення вишу повернулася Лариса, влаштувалася на роботу в бухгалтерію місцевої фабрики. Я орендував для неї однокімнатну квартиру, але вона заявила, що і не подумає переселятися, а все зробить для того, щоб нас із Валею розлучити. Тож переселитися змушені були ми, проте Лариса нас у спокої не залишала, вимагала від сестри відмовитися від її частки на житло.

– Коли Лариса мені зателефонувала, я й уявити не міг, що з цієї миті моє життя кардинально зміниться. Вона просила прийти до неї після роботи серйозно поговорити. Мовляв, знайшла соломонове рішення, яке всіх влаштує і остаточно примирить. Лариса накрила стіл, як для романтичної вечері й замість обіцяної розмови пропонувала повернутися до неї. Моїй дружині вона попередньо відправила повідомлення з проханням прийти серйозно поговорити.

– Як тільки прийшла Валя, Лариса розіграла справжню комедію: вона стала на коліна просити прощення в неї, що знову зі мною, виправдовувати себе й звинувачувати мене, мовляв, це його ініціатива повернутися до неї – своєї першої любові. Валентина не стала розбиратися, що й до чого, зібрала мої речі й виставила за двері, а сама повернулася з орендованої в батьківську квартиру. Ображений, я поїхав в рідне місто, час від часу телефонував Валентині, надсилав гроші на її рахунок і благав про зустріч із донькою, але вона змінила номер. Лариса мені написала, що Валя вийшла заміж, а її чоловік всиновив мою донечку Славку.

При останніх словах чоловіка всі пазли в історії Ярослави-Ярини склалися в цілісну картину непростої долі родини, зламаної підступністю однієї жінки і легковірністю її сестри.

You cannot copy content of this page