Під дверима у мене вчора ціла делегація зібралась. Тут тобі і мама і сестри мої і брат. Приїхали не провідати, не запитати, як моє здоров’я. У них інша місія – шукають справедливості. От тільки я не розумію, чого у мене під дверима?
Я найменша дитина у багатодітній родині. нас у мами було восьмеро, і рідні ми були тільки по ній. У кожного із моїх братів і сестер інший тато і щоразу моя мама виходила заміж.
Останній її шлюб, де я з’явилась, був пізнім. Практично у п’ятдесят я у неї з’явилась на світ. прожила вона з моїм татом не довго і розлучилась. оскільки бути одній не у дусі моєї мами, то я залишилась жити із бабусею, а мама моя пішла у світи долі шукати.
Мої брати і сестри жили чи у своїх батьків, чи вже свої сім’ї мали, одна я коло бабусі була. Вона мене виростила і заміж віддала. Перший час ми із чоловіком жили коло неї, а лиш згодом, коли придбали власний дім, від неї переїхали.
Бабуся моя у свої дев’яносо два була жінкою не тільки жвавою, а й активною. Ніхто і ніколи не міг її віку їй дати. Йога, танці у клубі для тих кому “за”. Навіть екскурсії. Життя у бабусі було цікавим і насиченим, вона й мене цьому вчила.
Коли у нас із бабусею донечка з’явилась. то вона сама до мене прийшла із документами. Виявилось, що моя рідненька вирішила правнучці подарувати квартиру свою:
— Я тільки уявляю. що почнеться, коли мене не стане. – казала вона сміючись, – Тут же рідні стільки злетиться, що ти і половини не знатимеш і в очі нікого не бачила. ділити не переділити їм усім мою квартиру. знаєш, я доньку маю. але моя дитина це – ти. Знаю. що ніколи ти ви мене не залишете і будете поруч завжди. Мене не стане, роби із тим житлом, що хочеш. Головне, аби вам добре було.
Три роки після того, як ми оформили житло на себе моя бабуся ще була з нами. Встигла вона і з мамою моєю примиритись. Не повірите, але мама моя ніби, як виправилась і зараз старіє у спокої і в мирі з собою. з бабусею вона ще рік прожила і на них було любо глянути6 гуляли разом. дуже багато розмовляли.
За той рік я познайомилась з усіма своїми братами і сестрами, навіть кілька свят сімейних у нас було. Ми були схожі на справжню родину, аж доки, не стало моєї бабусі.
Тут я і згадала її слова про рідню і про квартиру. Мама моя увесь дім на вуха поставила шукаючи документи. Чогось вона вирішила, що саме її усе буде.
А коли відкрилась правда, то почалось паломництво рідні під мої двері. Кожен невдоволений, у кожного своє бачення справедливості і кожному треба більше.
А вчора узагалі мама усіх разом привела. Бачте, я повинна бути хорошою дитиною і поступитись мамі свої “спадком” адже їй жити фактично ніде.
— Буде у нас сімейне гніздечко, – лиють мені медом і сиплють цукром, – Та й хто в нас крім мами лишився. І так чужі одне одному, а коло неї і рід наш буде в купці.
от тільки я нікого слухати наміру не маю. так, мама і справді змінилась, але чи не запізно. Я жила без неї відколи себе пам’ятаю. та я її “мамою” кличу, тільки тому, що колись мені її показали і сказали. що та жінка мене на світ привела.
І що? Скажіть, хіба варте оте слово “мама” двокімнатної квартири у місті?
18,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
