Після двох донечок у нас нарешті з’явився омріяний чоловіком син, а це означало одне: мій хлопець після десяти років вільних відносин візьме мене заміж. Моєму щастю не було меж. Нарешті і в моєму паспорті з’явиться омріяний штамп!
Ми зустрілися, коли мені було 17 років. Молоді і не надто розумні. Я мала від нього першу дитину уже через рік. Поки я прала пелюшки, і змінювала дочці памперси мій хлопець гуляв з друзями. Я все чекала, коли ми розпишемось, але про це навіть розмови не було. Через два роки я знову відчула, що при надії. Тоді я поставила питання руба, і мій молодий чоловік погодився зіграти весілля. Але другу дитинку я виношувала з проблемами, тому з весіллям ми вирішили зачекати.
З’явилась друга дівчинка. Мій цивільний чоловік продовжував проводити свій час виключно з друзями і навіть почав зраджувати мені не особливо й ховаючись. Я це знала, але змирилася з його натурою. Я його любила і хотіла бути з ним. Кілька разів ми навіть розлучалися, але знову сходилися. Коли дівчатка підросли, наші відносини зіпсувалися остаточно. Я сама багато в чому не права, постійно напосідала на нього. Але нічого вдіяти з собою не могла.
Коли декретна відпустка скінчилась, я пішла працювати. Я постійно пропадала на роботі. Хотіла заробити багато грошей, а врешті і грошей не заробила і свого хлопця втратила. Він зібрав речі і пішов. Напередодні він пропонував мені взяти відпустку і поїхати відпочити удвох, дітей залишити на бабусю. А я обрала роботу, а не його. Він не витримав. Коли я приїхала з роботи, його вдома не було.
Тільки потім я зрозуміла, що наробила. Мені довелося звернутися до його сестри за допомогою. Вона завжди допомагала нам помиритися. Завдяки їй ми знову почали спілкуватися і навіть вирішили поїхати на море разом всією родиною. З відпочинку я повернулася при надії. Це був хлопчик, про якого так мріяв мій хлопець. Коли прийшов час реєструвати дитину, я знову підняла питання про шлюб. Тільки тепер мені не потрібне було пишне весілля з кільцями і сукнею. Мені досить було просто стати сім’єю на папері і отримати штамп у паспорті як у всіх.
Одночасно з реєстрацією сина, ми зареєстрували і наш союз. Моя давня мрія збулася. Мені здавалося, що тепер все точно зміниться в кращу сторону. Яким же було моє здивування, коли все залишилося колишнім: непорозуміння, веселощі поза домом, зради, мого уже чоловіка.
Ось і чому мені так потрібен був цей штамп не зрозумію. Адже в принципі від його наявності не залежить не особисте щастя, ні відносини між подружжям. І ось тепер я розчарована. Не виправдалися мої очікування. Я десять років чекала реєстрації в РАЦСі і дочекалася. І що тепер?
Поясніть, чому так сталося? Що я роблю не так? Порадьте, як зберегти сім’ю?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
