fbpx
Історії з життя
Після нашого весілля, на якому Віра була присутня, але сиділа за столом з демонстративно скорботним обличчям, ми з Віктором вирішили жити у нього (він цілком забезпечений, має великий будинок в передмісті). Квартиру, що залишилася нам з сестрою після батьків, залишили їй, адже на той час їй уже виповнилось вісімнадцять

У нас з сестрою вже немає батьків, пішли у засвіти більше десяти років тому. Оскільки я була старшою (мені на той час уже виповнилося 26 років), довелося всі турботи про Віру взяти на себе. Їй на той час було всього 9 років, але про те, щоб відправити її до бабусі, навіть мови не було, я вирішила, що і сама впораюся, оскільки заробляла на той час уже досить пристойно в солідній фірмі.

Через кілька років після того, як не стало батьків я познайомилася з молодиком, з яким у нас швидко зав’язалися стосунки. Минуло ще трохи часу і я зрозуміла, що закохалася. Звичайно ж, першою, з ким я поділилася цим, була сестра. Якщо спочатку до моїх зустрічей з Віктором вона ставилася більш-менш спокійно, то після того, як я їй зізналася у своїх почуттях, Віра змінилася практично на очах, адже вона звикла, що весь час я присвячувала їй, одягала-взувала, задовольняла будь-які примхи , щоб вона не відчувала себе обділеною не маючи батьків.

Після нашого весілля, на якому Віра була присутня, але сиділа за столом з демонстративно скорботним обличчям, ми з Віктором вирішили жити у нього (він цілком забезпечений, має великий будинок в передмісті). Квартиру, що залишилася нам з сестрою після батьків, залишили їй, адже на той час їй уже виповнилось вісімнадцять.

Несподівано для мене, Віра змінилася – стала більш привітною, вечорами і на вихідних часто приїжджала до нас, іноді навіть залишалася ночувати. Звичайно, я була рада, хоча зрідка ловила погляди сестри, спрямовані на Віктора, і мені вони, якщо чесно зізнатися, здавалися досить дивними – наче іскорки проскакували.

На мій подив чоловік, який на перших порах був досить холодний з Вірою, через деякий час почав із задоволенням з нею спілкуватися, навіть телевізор вони разом дивилися, зручно розташувавшись на дивані, або годинами залипали біля комп’ютера. Я, наївна, тільки раділа, думала, що він також сприймає її, як сестру.

Все розкрилось несподівано – в один з днів я на роботі відчула себе не надто добре. Начальник сам запропонував підвезти мене додому, аби я відпочила кілька днів. Віктору я не дзвонила, знала, що він на роботі.

Вдома мене чекав сюрприз – чоловік і сестра разом.

Вилетіла сестриця з моєї квартири у чому була. Я їй речі з балкона скинула. Чоловік на коліна, пробач не розумію, що сталось більше ніколи.

Коли минули перші емоції я замислилась, а що ж мені робити? Якщо з’їду від чоловіка – доведеться повернутись у батьківський дім, а там сестра. І тим, що я залишу чоловіка зроблю їй тільки ліпше. Якщо ж залишусь тут, то як мені жити з ним, адже перед очима завжди буде ота сцена, яку я побачила.

От і сиджу, думаю. Хата повна квітів, чоловік за ці три дні скупив, просячи прощення, усі квіткові крамниці довкола. Сестра теж дзвонить, кається.

А у мене лід всередині. Навіть почуттів ніяких. Думаю лиш, як вчинити далі, аби і самій не залишитись ні з чим і аби вони обоє не мали нічого.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page