Кілька днів тому сестра старша Катя запросила в гості. Поспілкуватись, випити по чашці чаю, поговорити до душам.
Взагалі, у мене є брат та сестри. Каті зараз 36 років, вона вже має трьох дітей. Середню сестру звуть Ольга, вона на три роки молодша. Коли зараз 31, я в сім’ї – п’ята, мені зараз 26 років. І за два роки після мене з’явились ще дві сестри — вони близнюки, у них теж зараз по двоє дітей. Так що сім’я у нас дуже велика, турбот у кожного багато, тому не часто виходить зустрітися так, запросто, щоб просто поспілкуватися.
Катя поставила мене перед фактом, що вона чекає на обід. Звичайно, я одразу подумала, що треба було щось купити племінникам. Я завжди купую їм іграшки, тортики, шоколадки та цукерки. Але останнім часом у мене не дуже добре із фінансами, бо доводиться відкладати на оренду квартири. Тому після деяких роздумів я купила дітям кілька кілограмів яблук і вирушила до сестри.
Сестра зустріла мене добре. Щойно я увійшла до квартири, до мене підбігли її діти, а Катя пішла ставити чайник. І всі, здається, чекали, що я привезу багато різних солодощів. На столі вже стояли тарілки та лопатка для торта. А я простягла племінникам пакет із яблуками.
Діти раптом перестали посміхатися, відсунули мої яблука та повернулися до своєї кімнати. Катя теж підняла брови догори і запитала, навіщо я тоді взагалі приїхала.
Я спочатку відповіла, що в нас зараз не дуже добре з грошима, а потім так противно стало. Звичайно, жодного чаю пити я вже не стала, поїхала додому. Сестра ж зателефонувала пізніше і тоном вихователя почала мені пояснювати в чому я в житті не права. Слухати не стала – вимкнула зв’язок.
Це тільки мені так з сестрою пощастило, чи у всіх так? Невже, якщо ти не маєш копійки зайвої тобі вже й до рідні заходити не варто?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся