Почався режим найсуворішої економії на всьому: на харчуванні, на розвагах, на одязі – я в осінніх старих чоботях ходила два роки, адже чоловікові “на ноги стати” потрібно. А він “на ноги” став і до коханки перебрався. А я як була у рвaних осінніх чоботях без даху над головою так і залишилась
Перший раз я заміж вийшла зовсім дівчиськом. Ми з чоловіком навчалися в інституті на одному курсі. Любов була, як в кіно, тому нікого не слухали, одружилися і тільки після весілля стали міркувати, як жити далі будемо.
А труднощів було повно: обидва з гуртожитку, допомога від батьків крихітна – їм самим би хто допоміг, стипендія смішна, а з підробітком складно – треба ж вчитися встигати. Ми обидва намагалися щось заробити, поки не зрозуміли, що так справа не піде.
Заголом, на сімейній раді вирішили, що чоловікові треба вчитися далі, а мені – шукати роботу, щоб забезпечувати тили. А потім, коли він отримає диплом і знайде роботу, я продовжу вчитися. Вирішили – зробили, тим більше, що з роботою мені дуже пощастило: батько моєї подружки взяв до себе в фірму. Спочатку на підхваті працювала, робила все, що накажуть, а потім зайнялася рекламою, і понеслося! Начальство задоволене, платить добре, мені теж цікаво. І чоловік спокійно вчиться, не смикaється через брaк грошей.
Потім він закінчив інститут, знайшов роботу, і я стала вже йому працювати допомагати, так як за два роки, досвід придбала. Відновитися в інституті поки не вдавaлося, потрібно ж було, щоб чоловік міцно освоївся в професії. А коли він встав на ноги, то на них і пішов далі – до іншої жінки. Так і закінчилася нашe «неземне кохання».
Залишилася я з незакінченою освітою, без чоловіка, на орендованій квартирі. Добре, що хоч робота була, і дітей не наважилися відразу завести. Стала думати, як бути далі. Продовжувати навчання – так жити нема на що буде, але довчитися обов’язково потрібно. Відновилася, але вже на вечірньому відділенні.
Три роки знала тільки: робота-навчання-робота. На сон часу не вистачало, не кажучи вже про особисте життя. Схудла до прозорості і навчилася спати в будь-якому місці і положенні. Зате ще до закінчення навчання мене на посаді і в зарплаті підвищили.
А як диплом отримала, так з другим чоловіком познайомилася. Відмінний хлопець, веселий, честолюбний, енергійний – ми з ним швидко і спільну мову знайшли, і одружитися вирішили. Працювали обоє, відповідно, і матеріально було легше жити. У другого мого чоловіка була мрія почати свій власний бізнес. Мрія – мрією, а початкового капіталу не було. Стали думати, що можна зробити. Вирішили на сімейній раді, що потрібно постаратись, взяти підробіток, і, щоб на житло заощадити, переїхати до його батьків.
Підробітки лягли, в основному, на мене, тому що він після роботи всі контакти встановлював, організаційними справами займався. Почався режим найсуворішої економії на всьому: на харчуванні, на розвагах, на одязі – я в осінніх старих чоботях майже цілий рік ходила два роки. Правда, чоловіка економія майже не стосувалася, так як він повторював, що йому потрібно заводити корисні знайомства для справи, тому потрібно виглядати, як слід.
З його батьками теж далеко не цукрове життя було.
І ось, нарешті, ми взяли цей бастіон під назвою «власний бізнес»! Я сподівалася, що стане легше, що ми хоча б на приватну квартиру знову з’їмо, але чоловік все просив потерпіти, мовляв, весь прибуток в справу повинен поки що йти. І все обіцяв, що скоро ми і квартиру купимо, і світ подивимося, і наряди у мене будуть з бутиків.
Всі свої обіцянки він виконав, тільки не зі мною, а з іншого дівчиною. Прийшов якось додому весь мало не в сльозах, і став жалібно каятися, мовляв, він розуміє, чим мені зобов’язаний, але любов сильніша за нього. А свекруха руки потирає, поспішала мене виставити швидше.
При розлученні виявилося, що його жадібність ще сильніше, ніж любов, порядність, почуття подяки і так далі. Вийшло так, що в його бізнесі мені взагалі нічого не належить, та й грошей на рахунках чомусь не виявилося. Зате після весілля з тієї дівчиною він відразу квартиру купив шикарну і машину представницького класу.
А я залишилася одна, в орендованій квартирі, без грошей і з роздумами, чому життя мене весь час по одному і тому ж місцю ?! Невже моя довірливість і прекраснодушність просто вимагають, щоб мене використовували ?!
Правда, через два роки у мене з’явився чоловік, який був навіть не рівня, а й незрівнянно вище за матеріальним становищем і, тим більше, по добробуту – успішний бізнесмен з усіма атрибутами своєї успішності. Він дуже красиво залицявся, і я вже вирішила, що ось він – мій виграшний квиток! Нарешті, з’явився чоловік, якому не потрібні від мене якісь поступки.
Він і почав було оберігати мене від усіх життєвих труднощів, запропонував вийти за нього заміж, обіцяючи райське життя. Тільки умову поставив. Вірніше, навіть не умову, а демонстрував таке наполегливе бажання: щоб я звільнилася з роботи і присвятила себе дому і йому особисто. Причому, з приводу дітей сказав, що з цим поспішати не варто, потрібно пожити для себе і так далі.
Я б ще зрозуміла, коли треба було б себе дітям присвятити, але ставати фактичною утриманкою і обслугою у чоловіка, залишити професію і перетворитися в нудьгуючу дружину багатія, яка не знає, куди себе приткнути – це не для мене! Ми довго сперечалися, я все намагалася його переконати, що мені важливо відчувати себе особистістю, що йому самому нудно буде з жінкою, яка живе в чотирьох стінах, але безуспішно. Зрештою, ми не дійшли згоди і розлучилися.
Плюнула я на особисте життя і зайнялася власною кар’єрою по повній програмі. Навчалася і працювала так, що день з ніччю плутала, а й результати були відповідні – з’явилися і посади, і гроші, і успіх.
Зараз мені 38 років. У мене є квартира, дача і машина. Бутіки і закордонні вояжі для мене стали нормальним способом життя. Є друзі, є і прихильники, так як я цілком симпатична, доглянута жінка. Є і коханець, причому, він молодший за мене на 6 років. Клянеться, що любить шалено. Тільки у нього дружина і дитина, хоча він хоче розлучитися, щоб зі мною одружитися.
А я думаю і міркую: йому ще кар’єру будувати потрібно – в його-то роки. І зрозуміло, що я, як досвідчений вже керівник з великими можливостями, буду допомагати йому в усьому – вчити, просувати і так далі. І зарплата у нього поки що смішна в порівнянні з моєю, а це значить, що я його і його дитину утримувати буду, поки він успіху не досягне. А що потім? Він, як і попередні чоловіки, піде далі, переступивши через мене, адже готовий же він переступити через свою дружину і навіть через дитину ?!
І. Щ.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
