День матері в Україні відзначають у другу неділю травня. Це свято – привід сказати мамі про те, що вона – найрідніша і найдорожча людина. День матері в Україні в 2019 році відзначають у неділю 12 травня.
Молода мати ступила на життєву дорогу .
– Нам довго йти ? – запитала .
Провідник відказав їй :
– Довго, і шлях нелегкий. Але кінець буде кращий за початок.
Жінка була щаслива, їй не вірилося, що на світі може бути щось краще за ті роки. По дорозі вона бавилася з дітками, збирала для них квіти. Їм світило сонце, життя було прекрасне, – і молода мати вигукнула :
– Хіба може щось бути краще ?
І тоді запала ніч, завирувала буря. Шлях огорнула темрява, і діти тремтіли від страху й холоду . Мати пригортала їх до себе, прикривала плащем . А дітлахи запевняли її :
– Матусю, нам не страшно . Ти є поруч, тож ми в безпеці .
А мати вигукнула:
– Ця ніч краща за світло дня, бо я навчила своїх дітей хоробрості.
Настав ранок, і побачили вони перед собою круту гору .
Діти спиналися на неї, їм було важко, але мати ненастанно заохочувала:
– Ще трішки терпіння, ми ось – ось прийдемо .
І діти піднімалися далі, а коли досягли вершини, то звернулися до матері :
– Без тебе ми б сюди ніяк не дісталися .
Тієї ночі мати лежала, вдивляючись у зорі, і шепотіла :
– Цей день ще кращий за попередній, бо мої діточки навчилися знаходити в собі силу перед лицем труднощів.
Наступний день приніс із собою силу перед лицем труднощів .
Наступний день приніс із собою дивні хмари, які затьмарили землю, – хмари вiйни, ненависті й зла.
Діти йшли, спотикаючись, а мати гукнула :
– Подивіться вгору! Піднесіть очі до Світла!
Малеча глянула вгору і там, серед хмар, побачила Світло Вічної Слави. Воно стало їм проводирем і вивело поза межі темряви. Тієї ночі мати впала на коліна й молилась :
– Цей день найкращий з усіх, бо я показала дітям Бога .
Дні минали за днями, спліталися в тижні, місяці, роки, – мати постаріла…
Зморена, вона ледь переставляла ноги .
ЇЇ діти підросли, ввібралися в силу і простували шляхом із вірою й відвагою в серці. І коли на шляху траплялися труднощі, уже діти допомагали матері, а коли стало зовсім важко, вони взяли її на руки й понесли.
І от дісталися вони пагорба, а там перед їхніми очима простяглась залита світлом дорога, що вела до навстіж розчинених золотих воріт…
Мати сказала:
– Я дійшла до кінця своєї подорожі і тепер знаю, що кінець справді кращий за початок, адже мої діти далі можуть йти самі, а за ними – їхні діти …
Читайте також: Три сита: мудра притча про те, що вартого говорити, а про що краще мовчати
Діти відповіли:
– Мамо, ти будеш супроводжувати нас навіть після того, як зайдеш у ті золоті ворота.
Вони стояли й дивилися, як мати пішла далі сама.., й ворота зачинилися за нею .
І діти сказали одне одному:
– Ми її не бачимо, але вона все одно з нами. Така мати, як наша, – це не просто ПАМ’ЯТЬ. Вона живе в наших серцях …
За матеріалами –Християнські історії та притчі
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
