fbpx
Історії з життя
Приготувались ми з моїм Сашком. Не шик звісно, але й не хліб один. Увечері ми вже зустрічали гостей. Перше враження – милі люди. Усміхаються, жартують, компліменти роблять. Я видихнула і хоч до кінця не розслабилась, проте почувалась спокійніше. А даремно

Я людина дуже гостинна, любимо зустрічати гостей, та чоловік мій теж “компанійський”. Ми й самі не проти сходити до друзів на гостину. або з’їздити кудись компанією.

Не скажу, що друзів у нас аж надто багато – навпаки. Проте це люди з якими як то кажуть і в вогонь і в воду і розвідку. Ми за ці роки вивчили одне одного і звички і поведінку, тож відпочинок для нас завше саме відпочинок.

Аж ось чоловік минулого четверга каже:

— До нас у суботу начальник мій новий з дружиною в гості напросився. Сама розумієш, мені незручно було відмовити, тож давай будемо г7отуватись.

Ну як вам сказати? Я не надто люблю нових людей у домі, а тим паче незнайомих. Та й час, як на мене, зараз не той, аби по гостинах ходити, та столи накривати. Але ситуація ж така, робота у чоловіка нова, та й дружба з начальником ще ніколи нікому не була зайвою.

Приготувались ми з моїм Сашком. Не шик звісно, але й не хліб один. Увечері ми вже зустрічали гостей. Перше враження – милі люди. Усміхаються, жартують, компліменти роблять. Я видихнула і хоч до кінця не розслабилась, проте почувалась спокійніше. А даремно.

Розмовляли ми про роботу, про життя, новинами ділились аж тут після 5 чарки “почалось”.

Якось і без причини особливої наші гості почали між собою мало-по-мало перекидатись слівцями і докорами. Спочатку ніби й нічого, хоча, звісно такого ми собі з чоловіком на людях ніколи собі не дозволяли, але потім прямо “концерт” почався.

Вже ми з чоловіком і слова там вставити не могли. Наші гості вилили стільки бруду одне на одного, скільки усього одне одному висловили, ми з моїм Сашком за ті дві години про них і те чого зроду-віку знати не бажали, але дізнались.

Сидимо з чоловіком і не знаємо куди себе подіти. А вони на нас уже й уваги не звертають. Спочатку вона кинувши все пішла на вихід. а за нею і він без “Дякую” побіг.

Ми ще хвилин п’ять посиділи, а може вернуть? Але ж ні – авто їхнє з подвір’я виїхало.

Через три години в мережі до мене у друзі попросилась дружина чоловікового начальника. Дивлюсь, а вона вже й фото з нашого вечора виклала. Усміхнені усі, щасливі. А підпис який: “Дякую за теплий і душевний вечір. Наступних вихідних чекаємо у нас”.

Наступного дня начальник чоловікові моєму телефонує і до себе на гостину запрошує на суботу:

— дуже ви люди добрі і приємні. Ми досі з дружиною під враженням від вашої гостинності. Наступної судоти у нас і без заперечень.

Іти завтра, а ми з чоловіком не те, що не хочемо, навіть думати про це неприємно. А як його бути і чого чекати?

Анастасія Р.

07,10,2022

Головне фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page