– Знаєш, чоловіче, якби твоїй Марусі дати мою господарку з коровою та свинями, а мені тих курортів, то не знаю, хто б тут не загнувся…
Вміє мій чоловік мені зауваження зробити, особливо, коли на літо до Марчуків приїздить Марія, жінка мого віку, але балувана, як каже моя мама.
В п’ятдесят можна по-різному виглядати, але, коли тебе сонце не пече круглий рік, то звичайно, що ти матимеш білу шкіру і чорні брови.
Ото приїде Марія та вже крутить того гамака на яблуні та вилежується цілий день, а мій чоловік лиш в саду косить і косить – надивитися не може. А потім давай мені казати:
– І нащо тобі того волосся в пучок скрученого? Он Марія яку собі стрижку зробила – і молодо, і гарно.
– Що ти вічно з тими відрами дзвониш? Ніякого спокою в хаті лиш гуркіт і лемент.
– Що ти не можеш без мене у поле піти? Он Марчуки ходять обоє старенькі і все роблять, а ти без мене не хочеш? В мене скільки того здоров’я і на роботі робити і ще й тобі помагати. Я не бачив аби Марія свого чоловіка в село везла гарувати.
І отак ввесь час в такому дусі – не чіпайте мене, лиш їсти мені дайте.
Я вам так скажу – я б уже продала свою Бурку, але то така лагідна корова, вона мені як рідна людина, мені просто рука не підніметься таке з нею вчинити.
Вже сто разів я думала над тим аби залишити господарку і поїхати хоч на декілька днів відпочити, але ж то треба знати куди та питати чи є місця, та просити дочку помогти, та накупити в дорогу всього нового аби не позоритися між людьми. І отак все думаю, думаю, а зранку знову за свої відра та баняки.
Але цього річ чоловік мені допік добре, бо Маруся приїхала майже на все літо та осінь і тільки на зиму вернулася в місто.
Пора гаряча – мені піт очі заливає, а Маруся з рушничок зі ставка йде та до розмови стає з кожним на вулиці, не знати мені, яка пані приїхала, яку світ ловив, а тут кинув.
Приходить неділя і я знаю, що Марко захоче гостей покликати, тому треба щось приготувати смачненьке, думаю, запечу качку та накручу голубців і на тому з мене досить.
Прийшли вже його колєги та давай мої страви смакувати та небилиці городити. А я все чую, як вони пальці від качки облизують і Марусю нахвалюють – яка гарна та гожа.
Я тут не витримала – та наїдки з-перед носа:
– Як вона така гарна, то йдіть до неї й там робіть гостину.
Чоловік за мною та чого я його пере друзями габзую.
– Чи посмакувала тобі качка, – питаю.
– Смачна…
– То я її виростила з отакого яєчка, підсипала кожного дня їсти і слідкувала аби мали чисту воду пити і оцими руками не одне відро з криниці носила, бачиш, які руки? А зерно хто сіяв та збирав і носи в з тобою?- ці руки. А пірив качку, начиняв і запікав – ці руки. Чи ти знаєш, що фарш на голубці, то теж моя праця, бо я з поросят до свині не одне відро переношу і теж оцими руками. А капусту, моркву і цибулю – ось ці руки садили і так само поливали. Ти їж мій піт і мою силу, і смієш ще мене при цьому понижувати? Я легко повилежуюся на дивані перед телевізором, але чи впорається Маруся з цією господаркою?
– Я тебе не заставляю робити, – давай мені казати.
– А хто заставляє? Я легко проживу на окрайцю хліба і горнятку молока, а ти сильно проживеш без котлет та пельмень? Без юшки, кишки, сала, тушкованки і паштету?
Щось посопів і скоро пішли геть з обори всі.
А я тепер його не жалію, а кажу – хоче смачно їсти, то й роби біля того.
Фото Ярослава Романюка
