fbpx
Культура
Присвячується всім матусям

Мама — це жінка, котра важко народжує своє дитятко, але щойно притискає його до грудей, біль полишає її. і вона вже щаслива. найщасливіша. і так буде завжди, поки буде кому сказати їй: «привіт, ма…»

Мама — це людина, яку до півcмерті лякає нежить чи кашель у дитинки, але котра, не вагаючись, кинеться за нею під копита сполоханим коням, у дім, охоплений вогнем, вибіжить на крихкий лід…

Мама з рівноцінним натхненням ліпить пасочки з піску і випікає кекси на шкільний ярмарок. Мама може всю ніч шити костюм Зайчика і схлипувати, коли той Зайчик, стоячи на стільчику, розповідає віршик про кота, який зліпив пиріг зі снігу. Нікому, крім мами, так не шкода, що кіт без пирога зостався. Інакше чому вона плаче?

Мама — це людина, котра переносить важливу робочу зустріч через те, що о цій порі в її дитини змагання з карате чи коли вона співає у тригодинному концерті одну пісню в складі хору з п’ятдесяти школярів. Сьома справа у третьому ряду…

Мама — це така жінка, яка може вивести з джинсів плями від трави; забити гол; відігнати моторошні сни; зготувати вечерю з яєць, черствого хліба й сиру за вісім хвилин і двадцять три секунди; зварити варення з цибулі й кульбаби; нагодувати компанію голодних підлітків, що прийшла в гості без попередження; зашити дірку на кофті так, ніби її там ніколи не було…

Мама — це людина, котра володіє навичками десятків професій і, якщо знадобиться, опанує всі решта, полетить у космос чи спуститься в шахту.

Мама — це жінка, руки і волосся якої завжди смачно пахнуть. Чи ваніллю, чи яблучним пирогом з корицею, чи дитячим милом, чи смаженою на шкварках картоплею… Вони можуть і ляпаса дати, проте він не болить. Бо мамині руки знеболюють. А ще вони по-особливому красиві, коли в борошні чи в тісті, коли садять розсаду капусти чи миють корові вим’я, заплітають донечці косу, «стрибають» по клавіатурі чи тримають квіти…

Мама — це фея з долонею-термометром, що вимірює температуру дитини точніше від ртутного; з очима, що бачать наскрізь; з такою потужною інтуїцією щодо них, що екстрасенси заздрять. Тому мама завжди знає, коли діти її обманюють, а коли замовчують правду, коли усміхаються щиро, з радості, а коли — аби приховати біль… Бо мама — це людина, котру неможливо обманути.

Мама — це жінка, яка, спираючись на дві палички, може розпалити в печі й спекти десять величезних хлібин, якщо у вихідні мають приїхати з міста діти. А смак розтрісканих боків її хліба такий, що хочеться співати! А про аромат гріх розповідати прозою — він достойний високої поезії…

Мама — це жінка, любов і молитва якої творять дива, життя котрої — суцільний подвиг в ім’я дітей. Мама — це тисяча в одному. Ні, мільйон в одному! Це цілий світ. Це сонце над обрієм дитячої долі. І навіть якщо воно згасає, материнська любов продовжує гріти дитяче серце. Бо мама — це людина-ангел, котрий завжди підставить своїй кровинці крило. Із цього світу чи з того. Крізь відстань, простір і час.

Мама — це людина, з котрої все починається, аби ніколи не закінчитися.