– Ні, я все звичайно розумію: Люда ображена на Діму, те як він з нею поступив… не дуже красиво! – засмучено розповідає шістдесятилітня Віра Юріївна. – Але я тут причому? Я їй ніколи нічого поганого не робила. За що вона так зі мною? Я приїхала побачитися з онукою, п’ятсот кілометрів тягнулася з сумками – а мене навіть в будинок не запросили! Не те, що ночувати не залишили – навіть чаю не запропонували! Посиділи на майданчику у дворі – і все!
Люда – колишня невістка Віри Юріївни, в недавньому минулому дружина її сина Дмитра, і мати трирічної онучки. Дмитро розлучився з Людою близько року тому – банально зустрів іншу жінку. У шлюбі подружжя прожило досить довго – більше десяти років, і майже весь цей час наполегливо лiкувaлиcя, щоб нapoдити дитину.
Бeзплiддя, до слова сказати, у них було по чоловічому фактору, так що лiкувaли в основному Дмитра. Але йти на мeдичнi маніпуляції в результаті довелося Люді.
Люда зaвaгiтнiла, нapoдила прекрасну здоровеньку дівчинку, а у її чоловіка, настав якийсь період «відрази». Дмитру, який всю вaгiтнicть носив дружину на руках і здував з неї пилинки, раптом стало нестерпно нудно в сім’ї з дружиною, яка повністю занурилася в догляд за довгоочікуваною дитиною.
Тут знайшлися і ті хто його втішав. Точніше, знайшлася одна – тонка, дзвінка, безпроблемна, що не пахне молоком …
Таємне швидко стало явним, Люда зібрала валізу і дитину і виїхала з квартири Діми, до батьків у Київ. Зараз вони розлучені, Дмитро платить непогані аліменти, з дочкою не спілкується, з колишньою дружиною тим більше.
– Але я в цьому ніяк не винна! – зітхає Віра Юріївна. – Змусити його я не можу, він доросла людина … наламав дров, так. Але з онукою спілкуватися мені дуже хотілося б! Я подарунки їй накупила на день народження – три роки виповнилося нашій красуні!
… Кілька разів за цей рік Віра Юріївна дзвонила Люді, цікавилася онучкою. Колишня невістка відповідала односкладово і без будь-якого бажання, кожне слово з неї доводилось тягнути кліщами. Та все нормально. Дочка? Так, зростає. Так, ходить в садок. Так, мама допомагає, аліменти отримуємо, спасибі. Нічого не треба…
– Дітей у сина, скоріше за все, більше не буде – судячи з того, скільки сил і грошей пішло на зaчaття внучки! – зітхає Віра Юріївна.
– Та до того ж з’ясувалося, що він до дітей особливої любові не відчуває… Цілком може так статися, що дочка Люди буде моєю єдиною внучкою від єдиного сина. Я весь рік про це думаю!
Віра Юріївна дуже хотіла напроситися до внучки на день народження, розмови про це починала задовго, але Люда ухилялась від відповіді, казала що святкувати вони не збираються, гостей не чекають і не кличуть. Умов влаштовувати свято у них немає – живуть у трикімнатній квартирі з батьками і братом-студентом.
Але Віра Юріївна наполягла на приїзд. Купила подарунків на досить значну суму, взяла квитки на поїзд …
– В результаті мене навіть не запросили в будинок! – ледь не плаче Віра Юріївна. – Люда з донькою вийшла на подвір’я. Холодно, вітер, дощ накрапав, для прогулянок, м’яко кажучи, не сезон. Внучка мене вже не пам’ятає, за матір ховається. Я кажу, що подарунки привезла, Люда почала відмовлятися. Ну не назад ж мені їх везти! У підсумку вона взяла пакети, ми постояли півгодини на вулиці під дощем, і я пішла в готель, куди мені вказали, а Люда з донькою – додому! Навіть на чай не покликали. Чим я заслужила таке? Я їй нічого поганого ніколи не робила, навпаки! З дитиною завжди допомагала, підтримувала, коли вона ще з нами жила. А вона зараз ось так зі мною!
Колишня невістка дійсно зробила погано? Свекруха ні в чому перед нею не винна, хотіла тільки добра. Людина з дороги, з поїзда, в будинок запросити і чаю налити вже було можна. Тим більше, людина не чужа, бабуся дитини, приїхала з подарунками.
А може, дівчина і права? Вона особисто гостей не запрошувала, скоріше за все, і бачити не хотіла, подорож – цілком ініціатива колишньої свекрухи. Має повне право закрити двері перед носом? А Ви як вважаєте?
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
