fbpx

Приїхавши в село, Тереза не йшла додому, а попрямувала до сватів: – Оксанко, дочко, не залишай мене саму, повертайся. Ти молода, виходь заміж, за кого хочеш, і приведи у нашу хату. Я слова поганого тобі вже не скажу

Вже третю жінку, яку привів додому єдиний син Іван, Тереза собі не сподобала. Спочатку він ходив до Тамари, дівчини з багатодітної родини, яка чимось не догодила його мамі. Чи старше покоління конфліктувало через межу на полі, де мали городи, чи хтось на когось щось наговорив – достеменно невідомо, факт той, що одні одних готові були в ложці води втопити.

– А диви-но, паплюжили мене, а тепер сина мого хочуть, – не вгавала Тереня і крутила дулі. – А дзуськи!

Іванко ходив, мов очманілий від кохання, і не слухав мами. Часто заночовував у Томки. Тереня крок у крок за хлопцем ходила, поки не добилася свого. Але скоріш за все дівчина сама Івана відшила, коли його мама привселюдно їй дорікала:

– Чому його принаджуєш? Тебе мама так вчила?

Щоб остаточно відбити сина від Тамари, жінка якимсь чином скомпонувала його знайомство з Людмилою, яка приїжджала з міста до своєї бабусі, Терениної сусідки. Дуже швидко Іван закрутив із Людою роман і покликав дівчину під вінець. Проживати стали в Іванових батьків, бо в Люсі ще молодша сестра була на виданні та мала залишатися в батьківській квартирі. Близькі й далекі родичі з полегшенням зітхнули, що нарешті Тереня заспокоїться, бо сама Люсю за невістку хотіла.

Та не пройшло багато часу, як між свекрухою та невісткою пробігла чорна кішка. Те, що міська дівчина не вміла сільської роботи, було ягідками. Навчитися легко, але робити зранку до вечора на городах – важко.

Люся стомлювалася через незвичку, Тереня – через свої стрибки тиску. Обидві мріяли про дитину, але мрії кожної були не про хлопчика чи дівчинку, але щоб відпочити від важкої праці. Люся думала, що тоді її ніхто не змушуватиме до роботи, а після народження маляти і поготів. І Тереня на гадці мала бавити внучка чи внучку, а не гнути спину, копаючи картоплю, хай то робить молода невістка, а вона вже своє відробила.

Тереня міряла й міряла поглядом Люсин живіт, але він ніяк не округлювався. Тоді свекруха прямо спитала, що то за причина, що Люся, яка була, така є – тоненька, як соломинка, а пора б уже готуватися мамою стати, аж пів року від весілля минуло, то що вона собі думає. В невістки від постійних прискіпувань уже пробивалися ріжки, щоб відбиватися від нав’язливої свекрухи, тож на ті слова фиркнула, як лоша на пасовиську:

– А що ви не лише мене, сина свого питайте.

– Ти не фиркай, а краще поїдь перевірся, – наполягала Тереня.

– Вас не спитала, що мені робити. Синові краще поради давайте.

Та до фахівців так ніхто з подружжя і не звертався, натомість звинувачували один одного. Підливала оливи у вогонь і свекруха. До першої річниці весілля пара не дотягнула, розлучилися. Люсі пощастило через пів року вийти заміж за успішного підприємця і зажити щасливим сімейним життям. З другим чоловіком вона народила двох синів і доньку.

Тереза не давала синові нудьгувати й переживати через розлуку: женися та й женися – капала вона мало не щодня на мізки Івана. Він взявся на танці ходити.

«А чим не парубок, – міркувала жінка, прасуючи сорочку, – молодий, дитини не залишив».

Недовго холостякував молодий чоловік. Якось у велике свято зайшов із другом до однієї хати, де за столом сиділи дівчата. Вони були раді чоловічій компанії, налили по келишку, поспівали. Друг із дівчиною якось непомітно покинули їх. Іван залишився наодинці з донькою господарів. Лунала музика Є. Доги. Він запросив Оксану на вальс. Коли пара знову сіла до столу, Іван проголосив тост: «за нас». І з тої миті  все попливло, наче в тумані. Хлопець прокинувся не в своїй хаті, на дивані, довго не міг отямитися, де він і що з ним.

Пізніше так нічого і не зміг згадати. Оксана запропонувала вмитися й випити міцної кави. З гостей від старшої дочки, що жила в місті, вранці повернулися батьки. Вони не могли второпати, що робить у них такий ранній гість.

– Я зайшов води попити, – ніяково пробелькотів Іван.

– На те і свята, щоб у гості ходити, – суворо промовив тато. – А дружину чому вдома залишив?

– Та вони розлучилися, тату, – заступилася за нього Оксана.

– Ти помовч, залиш нас, а ми поговоримо по-чоловічому, – тим же тоном продовжував батько.

Так Іван, щоб не ославити дівчину перед сусідами, швидко одружився вдруге, і знову привів невістку додому, бо в Оксани була ще молодша сестра-студентка і братик-школяр.

Здавалося б, моторна невістка мала б припасти до душі свекрам. Змалку привчена до жіночої роботи в багатодітній родині, Оксана літала, як бджілка: варила й пекла, бур’ян полола й сапала, корову годувала й доїла. Та занадто швидко кругленьким зробився її животик. Тереня пальці загинала, рахуючи місяці, та щось не сходилося. Ще в свята Іван повідомив, що жениться та бере дівчину. За три місяці згодилися відгуляти весілля. А грошей, як кіт наплакав, то щоб у людей не позичати, подався новоспечений жених на сезонні роботи.

Перед Покровою справили гарне весілля. Попливли дні за днями. Все було б добре, але арифметика в Терені ніяк не сходилась. По Коляді Оксана дівчинку народила, та ще таку, нівроку, майже чотири кг. Свекрусі дуже хотілося, щоб дівчатко хоча б семимісячне було, щоб не гризли її підозри.

– Та все нормально, мамо, порахуйте від Великодня.

Терезу синові слова не заспокоїли.

– Ото була дівка, – скаржилася вона на невістку своїм подружкам, – не вспів ще Іванко поріг її хати переступити, як вона зуміла його захомутати.

Після пологового Оксана свекруху до дитини не підпускала, чоловікові їсти варила, прибирала, але за ніяку більше роботу не бралась. «У мене дитина. Дайте мені спокій», – і зачиняла перед свекрухою двері. Даремні були сподівання Терені, що на старості літ біля невістки відпочине. А тут ще й свекор захворів, пішов у лікарню, так звідти живого його не дочекалися. Треба чоловічої допомоги в господарці, а син узявся на заробітки їздити, щоб подалі від сварок дружини й мами.

Коли дівчатко зіп’ялося на ніжки, Оксана вже сама просила свекруху посидіти з дитиною, але та, затаївши образу, бурчала:

– Твоя дитина – то бав собі сама.

– Але тож ваша внучка також.

– А хто тебе знає, – вколола невістку Тереня.

– Ой, мамо, – вперше мамою назвала її Оксана, – скільки болю ви завдали всім: Тамару знеславили, Люсю вижили з хати, тата клювали, Іванові на мозок капали, мене обмовляєте і думки не допускаєте, як ще до когось пригодиться вам вдатися.

Сказала, як у воду дивилася.

Робота, нерви дуже похитнули здоров’я Терези. З високим тиском її забрала швидка. Цілу ніч їй щось кололи, крапельницю ставили, тиск щоразу перемірювали. І робила це вправно й легко молода медсестра, що здавалась їй дуже знайомою. Вранці жінка придивилася, аж це Тамарка:

– Ой, вибач мені, дитино, за колишнє.

– Нічого, все добре, одужуйте, – великодушно відповіла Тома.

З лікарні Тереза прийшла ніби новою людиною, постановила вкоротити свого язичка, бо вже й так забагато ним завдала зла. Аж тут син підніс сюрприз: він полюбив іншу жінку, вона чекає дитину, Оксана хай вертається до батьків, аліменти на донечку він платитиме, а мама хай всю живність спродасть, скільки їй одній там треба того молока та яєць, то він купить, бо додому вертатися не збирається. Оксана вдягнула донечку й пішла на кілька днів до свого дому, щоб виплакатися в рідної мами.

Тереня місця собі не знаходила від самотності й туги. Щоб не сидіти вдома, вирішила поїхати в місто, щоб уточнити за пенсію. Там їй хтось сказав, щоб виробляла субсидію. Жінка махнула рукою, мовляв, не маю сили по тих кабінетах ходити, довідки вибирати, копії знімати, нічого мені вже не треба. Коли дивиться: Люда до неї підходить:

– Що там вам треба? Я допоможу.

Виявляється вона працює в тому управлінні соцзахисту. От і пригодилася колишня невістка до помочі. Тереня вже вдруге промовила:

– Вибач мені, дитино, за колишнє.

– То доля, – по-філософськи промовила Люся.

Приїхавши в село, Тереза не йшла додому, а попрямувала до сватів:

– Оксанко, дочко, не залишай мене саму, повертайся. Ти молода, виходь заміж, за кого хочеш, і приведи у нашу хату. Я слова поганого тобі вже не скажу.

Кілька років жінки жили душа в душу. Зраджена Оксана й думати не хотіла про нове заміжжя. Але сталося так, що покохав її парубок, якому було вже за тридцять. Він забрав її з дочкою до міста, але це було після того, як не стало її другої мами.

Дуже хотілося б, щоб з цієї життєвої історії хтось зробив для себе висновок: хто заподіє зло іншим, сам може опинитися на місці ображеного. І найважче буде для нього прийняти допомогу від раніше ним зневаженого.

Фото Олександри К.

You cannot copy content of this page