Коли жінка народила третю дитину, чоловік з-під вікна пологового жартівливо вигукнув: «Терезо, а поміняй на хлопчика».
Дружина в тон відповіла йому: «Яремо, якби ти бачив, яка це дівчинка, ти й на трьох хлопчиків не поміняв би». І це справді було так.
Коли я мигцем побачила це дівчатко, то зразу стривожилась, глянула у вікно на білу хмарку, щоб не наврочити, і подумки сказала: «Боже, Боже, яке ж ангелятко, хай жодні очі цій дитині ніколи не зашкодять».
Наші ліжка в палаті були поряд. Я також народила третю дитину, тож бачила не одне новонароджене немовля, але такого ніжно-рожевого личка, як у малесенької красуні, таких виразних брівок і таких пухкеньких губок не зустрічала.
Наші діти народилися в переддень свята Андрія, тож в мене був Андрійко, а в сусідки – Андріанка. Її сім’я була дуже набожною, тому інших варіантів для імені в них не було. Родина мешкала в місті, в багатоквартирному будинку, напроти якого була церква, де подружжя було задіяне в церковному братстві.
Коли я бувала в місті, то завжди заходила до церкви, і постійно бачила там цю подружню пару з дітьми, і звертала увагу на малу красуню, ровесницю мого сина.
Якщо родина Андріанки від прапрародичів до батьків передала дівчинці надзвичайну вроду, то Боженька наділив її ще й п’ятьма талантами. Вона відвідувала художню школу, куди ходив і мій син, навчалася в музичній, співала в молодіжному церковному хорі, була пластункою, членкинею релігійної організації.
Йшли роки. Мій син став студентом Інституту мистецтв. Якось він повідомив, що з ним на потоці навчається Андріана, вона займається іконописом, дуже красива дівчина, а одягається скромно, здається, що й косметикою не користується, переважно ходить сама, без подруг, все якась задумана.
Хлопці заглядаються на неї, але не наважуються знайомитись поближче, бо сприймають її як загадкову й неприступну. Куратори організовують конкурс краси серед студенток, запропонували Андріані взяти участь у ньому, але вона відмовилася, подейкують, що в неї в цьому плані занадто строгі батьки, вони вже раніше не дозволили доньці йти в модельне агентство, куди її наполегливо запрошував їхній представник із столиці.
Та наступного року в житті Андріани відбулися суттєві зміни: вона стала розкутішою та, всупереч волі батьків, взяла участь у конкурсі краси, завоювала титул «Міс Університет», де її помітив знаменитий фотограф із Києва і порадив спробувати себе в модельному бізнесі.
Почувши від інших, що Андріана з дуже набожної сім’ї, переконував, що ця діяльність аж ніяк не суперечитиме її світогляду й переконанням. Тож дівчина після закінчення інституту подалася в столичну модельну агенцію.
Андріані прийшлося швидко вчитися всім премудростям нової для неї професії, адже привабливої зовнішності та інтелекту замало, щоб полюбитися публіці. Крім занять у тренажерних залах і виснажливих дієт, потрібна було виробляти впевненість перед камерою чи об’єктивом фотоапарата, харизму, емоційність.
Результатом усіх зусиль була участь у конкурсі «Міс Україна», потім контракти з престижними агентствами, словом, Андріана стала успішною моделлю, бувала в різних країнах світу. Про заміжжя дівчина не думала, їй подобалось життя, наповнене новими враженнями та цікавими знайомствами.
Серед безлічі залицяльників Андріани найбільш наполегливим був іноземець, який таки розтопив серце нашої красуні. Вродливий, багатий, успішний, він запропонував жити з ним на його батьківщині.
Спочатку життя було просто казковим, Андріана працювала за контрактом, подружжя приїжджало в Україну. Антоніо потім говорив дружині, що був вражений простотою, якщо не сказати убогістю, помешкання сім’ї її батьків і тим, що в Україні дівчина з незаможної родини може піднятися так високо.
Чоловік люб’язно запрошував її рідних погостювати в них. Йому подобалась увага чоловіків до його дружини-красуні і в той же час він почав її ревнувати, змусив покинути роботу, встановив у будинку камери задля контролю. Час від часу спалахували сварки через дрібниці, а то й без всяких причин.
Свідком однієї з них стала її сестра, яка гостювала в той час. З важким серцем дівчина повернулася додому, але тішила себе думкою, що всяке буває, що просто зять буває запальний, але все-таки він шалено закоханий, тож помиряться, а вона батькам нічого не скаже, бо ж вони й так були проти їхнього одруження.
Вранці міжнародний дзвінок від зятя стривожив батьків Андріани: його дружина зникла, чи їхня донька часом не в Україні, запитував. Українськими журналістами були підняті на ноги всі служби, поліція допитувала Антоніо, рідних і друзів опановували найчорніші думки.
Та Андріана через деякий час далася чути аж із-за океану і пояснила мотиви свого вчинку: той конфлікт став останньою краплею для неї, жити з ревнивцем, який до того ж вважав себе власником її життя, контролював кожен її крок, більше не сила.
Тому вона одного вечора попросилася в чоловіка ніби погуляти, а сама в одному платтячку і босоніжках, прихопивши тільки паспорт і платіжну картку, помчала в аеропорт.
У Нью-Йорку її, звісно, ніхто не чекав, але вона зателефонувала до знайомого із релігійної організації, він зв’язав її з українською діаспорою, яка допомогла з житлом і роботою в дитячому таборі, де співала й танцювала з дітворою, таким чином рятуючи себе від пережитого.
Знала, що буде міжнародний розголос, що вдома плаче мама, яка завжди була проти такого її життєвого вибору.
Згодом Андріана влаштувалася на роботу в одну з агенцій і надалі працює моделлю. З Антоніо розлучилася, не претендуючи на його статки, бо найбільше в світі цінує свободу, а не гроші.
Фото: Олександри К.
