Сестра приїхала не відразу після мого дзвінка, а десь за три дні. Походила подвір’ям поохкала, скрушно головою похитала, руками помахала і бачу, що збирається таки уже назад до себе повертатись, бо зайшла в хату за ключами від авто. Знаєте, я такого від себе не очікувала зовсім – за три секунди я вже сиділа за кермом свого авто і газонувши виїхала із подвір’я. Хай мама мене простить, але іншого виходу я просто не мала.
Злягла моя мама рідна два роки тому. Нас у неї двоє – я і сестричка моя Лідія. так ось, з самого першого дня, як тільки із мамою стало таке постійно знаходила якісь відмовки, аби коло мами не залишатись і нічим не допомагати мені.
То у неї на роботі величезні неприємності і вона, навіть розмовляти не має змоги. То чоловік занедужав, то діти не здорові, то їй самій швидка потрібна. Скидала раз на місяць мені тисячу гривень на карту і то з сльозами такими, і словами, що тепер сидітимуть без хліба на воді і повітрі.
Знаєте, мені було прикро що сестра так до цього віднеслась, але це була перш за все мама. Хіба ж вона у своєму стані могла собі ради дати. Бачу, що все розуміє, сльози котяться їй з очей. Я мало про сестру думала, банально часу не було. То до мами їду, то на роботу, то вдома їсти приготувати. Два роки, мов білка у колесі, аж висохла на лозу.
А потім чоловіку моєму запропонували роботу у місті. Він у мене майстер із золотими руками і спеціальність у нього затребувана. Тричі приїздили роботодавці до нас його просити. Уже останнього разу така пропозиція була хороша, що просто гріх було шанс такий втрачати. Поїхав він ще на початку червня, пізніше сина забрав і речі наші, а я повинна була маму сестрі передати і за ним рушити.
Так от. Сестра моя спочатку трубки не брала банально. Тоді я мусила їй написати про якусь справу нагальну із документами на земельні паї. Знаєте таки подіяло – не приїхала, а прилетіла на третій день. Я її подвір’ям поводила. Між іншим про все розповіла, докладно описала, як і що мамі треба, коли помічниця приходить і який у мами графік.
Всієї правди я говорити не стала, бо розуміла, що вона розвернеться і поїде одразу ж. А вона ходить за мною і бачу, що знаходитись їй тут не приємно. У дім зайшла, то мало по стіні не сповзла. До мами насилу підійшла. Крутиться і все на годинник погляда, робить вигляд, що зайнята дуже.
Тоді я й розповіла, що їду у інший кінець країни і що залишаю маму на неї, бо її черга. Бідна, аж осипла так волала. Знову мені про своє здоров’я слабке і про те що у неї доля важка а робота відповідальна. Врешті уже аргументи скінчились і каже: “Не хочу, не буду. У мене одне життя. Я не буду його на підгузки витрачати”. Таки правда із неї вийшла.
Добре, що ключі свої від авто вона у хаті на столі залишила. Поки вона пішла за ними, то від мого авто уже і слід простиг. Їду і соромно мені перед мамою і радісно, що нарешті таки сестра візьме на себе частину обов’язків і прикро, що поводжусь по-дитячому.
Місяць минув і знаєте, мами моєї уже немає, а я місця собі не знаходжу. Кажуть сусіди, що ніби як і бачили мою сестру коло мами щодня і помічниця говорила, що та приїздила і маму годувала і що на мені гріха нема – така доля. А мені спокою немає.
Так важко на душі, провина важким тягарем на плечах лежить.
А може, якби я так не вчинила по-дитячому, то була б моя мама зі мною?
Може треба було чоловіку відмовитись від цієї роботи, або хай би сам їхав, а я б коло мами була?
Головна картинка ілюстративна.