Щодо того, яке свято українці святкували в ніч з 13 на 14 січня, Церква та науковці досі мають протилежний погляд, пише газета Експрес.
Перед Різдвом Христовим в Україні традиційно готують святу вечерю із 12 пісних страв. А 13 січня в деяких регіонах подають щедру вечерю — ковбаси, печене порося, смажену печінка та млинці як символ Сонця і родючості.
Яке свято відзначають таким чином? Пояснюють отець Володимир Скочій, священик УПЦ КП, та Рустам Рисак, етнограф.
— Що Церква святкує 13 січня?
о. Володимир: — За церковним календарем це день преподобної Меланії Римлянки. Меланія була донькою багатих батьків, вони видали її заміж за вельможу. Коли в подружжя помep новонаpоджений син, Меланія сказала: таким чином Господь дав їм знак присвятити своє життя Йому. Відтоді подружжя суворо дотримувалося посту, розпродувало свої маєтки і за отримані гроші викуповувало з пoлoну pабів, будувало храми, давали гроші нужденним, монастирям. Меланія шила одяг для бідних, переписувала книги. Багато молодих дівчат-язичниць, дивлячись на її благочестиве життя, прийняли християнську віру. Саме її пам’ять Церква і вшановує цього дня.
Р. Рисак:
— 13 січня у церквах відбуваються урочисті Богослужіння, щоб наприкінці року (за старим стилем) подякувати Богові за вже одержані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Святвечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: ковбаси, холодець, шинка… Наддніпрянська Україна святкує Щедрий вечір як свято різдвяного циклу. А в Галичині він напередодні Водохреща.
— А звідки узялася традиція, що у ніч на Старий Новий Рік “гуляє Маланка”, чоловіки перевдягаються у жінок, жінки у чоловіків, водять козу?
Р. Рисак:
— У народній традиції дохристиянський та християнський обряди об’єдналися , і постала відома традиція — водіння Меланки увечері напередодні Старого Нового року і святого Василія Великого, яке за церковним календарем святкуємо 14 січня. Ватаги ходили по селі, вітаючи господарів і бажаючи всіляких благ. Серед них один був у жіночому одязі, його називали Меланкою, а жінка — в чоловічому, Василь. Уранці йшли спалювати Дідуха і стрибати через вогнище, аби не вчепилася нечиста сила. А опісля посівали зерном, бажаючи достатку і гарного врожаю.
Наші предки-язичники цього дня воpожили, аби дізнатися, чи урожайним буде рік, а дівчата — щоб дізнатися, чи цього року вийдуть заміж. Також цього дня особливо щедро годували тварин, бо вірили, що вночі з неба спуститься Щедрий бог, який розпитає їх, чи добре ведеться у господаря. Якщо так, все буде гарно плодитися, а коли ні, то Щедрий бог забере і те, що є в хлівах.
— А з чим пов’язані бiйки після маланки?
— Це відгомін тих часів, коли під час бiйок дівчата вибирали собі найсильніших та найвитриваліших наречених, — додає етнограф Марія Гуменюк.
Чародійна ніч…
Серед нашого народу існує поетичне повір’я, що новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя – на хліб, глини – на мід».
На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: «Не хліб ся купає в воді, але я – в здоров’ї і силі!» Набираючи води в коновку, вона примовляє: «Я не беру воду, але мід і винo!…» Повертається ґаздиня до хати, всі сплять – ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: «Абисьте були такі величні, як святий Василь величний». У коновку ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий рік вся родина вмивається тою водою, і це «принесе щастя на гроші через увесь рік!»
Читайте також: Найкращі засівалки для дітей на Старий Новий рік 2019
Новорічна ніч на Гуцульщині – свято печі. «Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець – вона ся віддає!» – так кажуть гуцули про піч. Ранком на «Меланки» ґаздині старанно змащують піч глиною – «аби не кляла, що немащена!»… Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає – «бо тяжко їй танцювати…» Звечора на піч кладуть овес – «аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на ґерць».
Опубліковано 11 січня 2019 року
