Intermarium-Новини Міжмор'я

Щодня одне і те ж чую, знову і знову. Свекруха відколи переїхала до нас взялась мене повчати, бачте їй не зрозуміло, чому я так виховую дітей. Говорить, що то не правильно і на старість мені на поміч ніхто не прийде і чашки води не піднесе. А мені аж смішно – де старість де я? Та й узагалі, як між такими речами вона щось спільне знайшла.

Робота у мене дуже відповідальна складна і пов’язана із постійним спілкуванням із людьми. Я працюю у відділі рекламації товарів і першим кого ви побачите коли принесете свою несправну щойно придбану техніку – буде моє обличчя.

Інколи клієнти такі “концерти” влаштовують, що я по кілька днів відходжу. Приходять цілими родинами, телефонують кудись, волають, згадують мою родину до третього коліна. За роки ніби й звикла вже, наростила вміння відсторонюватись, але самі розумієте, після такої роботи потрібна тиша і спокій.

Читайте також: Ближче до понеділка у нашому домі пролунав дзвінок у двері. Ми нікого не чекали, та й хто в таку годину на гостину ходить? пішла донька відчиняти а я слідком. Дивлюсь і очам своїм не вірю: на подвір’ї бус розвантажують, а на порозі “гостя дорога” стоїть

Живу я під містом у приватному будинку. У нас коло хати шість соток землі, ще й бабка сусідка дозволяє обробляти її городик такий же, адже вона вже не може.

От там я і відпочиваю. Скубу бур’янчик на грядках, сапаю в тиші, підв’язую дерева, кущі. Збираю ягоди. Коротше, релаксую і відновлююсь.

Маю я двох синів одному п’ятнадцять, а другому – сім. Відколи до нас свекруха жити переїхала зі свого містечка, так спокою мені і немає. Бачте, їй не подобається, що я все і скрізь роблю сама. Я за сапу і в города, а вона за мною і давай виховувати мене.

— Чого хлопців собі на поміч не береш? Як це так, що ти працюєш сама, а вони пішли на гуртки якісь. Давай їм теж посильну роботу. Хай біля тебе крутяться, хоч бур’ян на купу компостну носять.

Я в хату, а тут знову те ж. На цей раз їй не догодило те, що я вечерю готую сама. Чого хлопців не зву картоплю чистити чи м’ясо перекрутити на котлети? Що я за мама така? Через таке виховання на старості мені ніхто ніколи не прийде на поміч і діти не знатимуть, що мама потребує допомоги.

От скажіть, хіба важко зрозуміти, що я просто хочу побути на самоті? Де я, де старість? Та мені легше ото все самій швидко зробити ніж по триста разів їх вчити.

Хіба то так важливо уміти хлопцям у пралку речі закидати, чи картоплю чистити? А сапа їм у житті нащо?

Ну скажіть, хіба ж моя логіка не правильна?

07,05,2023

Головна картинка ілюстративна.