– Настю, ну нащо він тобі здався? Тільки дітей робити вміє, а руки наче з того місця!- не раз казала я їй.
– Та він хороший, просто йому треба довше часу аби щось зробити, – захищала Ореста та.
Довше часу, то щоб ви розуміли, ніжка від столу хитається вже роки і він тричі за тим столом їсть, то тільки
Насті урвався терпець і вона взяла плоскогубці і закрутила той шуруп! Десять хвилин роботи, але у нього руки не доходили, бо він завжди втомлений!
Сифон потік, то ви думаєте Орест відремонтував? Ага, взяла вона розкрутила умивальник, купила силікон, почистила всі складові, засиліконила і все – нічого не тече.
– Олю, мені легше самій без того крику і всього іншого. Я собі спокійно стала і зробила.
– Але ж він і не заробляє добре!, – не вгавала я, – За що ти його взагалі годуєш?
– Не твоя справа!
Сестра образилася, але я певна, що їй просто вже думається, що іншого чоловіка їй бог не дасть, адже вже старшому синові двадцять років і він тепер з нею все ремонтує в домі.
Так, що ви розумієте, чого мені коштувало аби я до того Ореста таки зателефонувала.
А причина для цього проста – в Насті сорок п’ять років, ювілей для кожної жінки важливий, бо жінка або наново розквітає, або в’яне ще швидше.
Я не хочу аби моя сестра в таку дату остаточно розчарувалася в своєму сімейному житті.
– Вітаю, Оресте, – кажу йому.
– Що хотіла, – так само люб’язно привітався той.
– В сестри день народження, сподіваюся ти пам’ятаєш?
– Краще за тебе, – сказав він, але я впевнена, що він і числа не пам’ятає.
– То, що ти їй подаруєш на таку дату?
– Та, що завжди, – відповів той.
«Що завжди» – це ще один флакон до того складу парфумів, які сестра просто ставить в сервант, бо ними користуватися неможливо, а ще це коробка цукерок і квіти.
Знаючи швагра, то для нього це й так подвиг, але ж цього року дата особлива, тому я вирішила таки втрутитися.
– Думаю, «що завжди» цього року не піде. Тому я б тобі радила…
– Без тебе знаю, – обірвав розмову Орест і кинув слухавку.
Ну, ви бачите, яка людина? Ти до неї з добром, а вона он як…
Через два дні мало вже бути святкування і я знову зателефонувала Орестові.
– Як успіхи? Щось купив гідне, чи як завжди?, – питаю його.
– Гідне, гідне, не переживай! Аж рота розкриєш від несподіванки, – казав Орест, але я не вірила.
– У неї двадцять восьмого день народження, – сказала я і почула на тому кінці стогін здивування, от тобі й «пам’ятаю».
– Я знаю, – сказав він і знову кинув слухавку.
Я жінка не горда, але тут вже мені хотілося аби моя сестра при всіх сказала чоловікові, що наступні сорок п’ять років не буде витрачати на життя з ним.
На наступний день Орест зателефонував мені сам. Що ж, це добрий знак, значить, таки любить мою сестру.
– Нічого нового не придумав, – питаю його.
– Ні! Я просто в розпачі, бо не знаю, що їй треба.
– Я знаю,- відповіла я і мало не сказала «іншого чоловіка», але змовчала. – Через годину біля ювілейного в центрі.
Настя наварила й напекла, ще й сама встигла гарно вдягтися. Приймала привітання, плакала від приємних слів і червоніла від компліментів. Ну просто тобі вся розцвіла від уваги. Я хотіла бачити сестру саме такою – щасливою, усміхненою, впевненою в собі, впевненою в своїй красі і мудрості.
Дійшла черга до Ореста і він простягнув дружині букет квітів та коробку цукерок.
Я бачила, що Настя засмутилася, але всіма силами намагалася не показати й виду. Вона ще краще знала свого чоловіка, ніж я.
– Настю, ти відкрий коробку, – попросив Орест.
Вона неохоче, з натягнутою посмішкою відкрила коробку і мало не впустила від здивування – там був цілий набір з браслету, сережок і персня! В тих кольорах. Які пасують до її зелених очей!
Вона обійняла чоловіка і я була певна, що моя сестра знову буде цвісти і квітнути!
Фото Ярослава Романюка.
