Надя сьогодні вирішила допомогти бабусі та затіяла генеральне прибирання. Знаючи, що бабуся не дозволить будь-що викидати, вона відправила її на дачу. Та неохоче, але погодилася, сказавши перед від’їздом:
— Нічого не викидай, раптом знадобиться. Не знаємо, яке життя попереду.
Надя взялася за прибирання. Хоч і намагалася виконати прохання бабусі, але все одно неодноразово бігала на смітник з величезними пакетами непотрібних речей.
Дісталася вона і до антресолі. Там у бабусі були якісь коробки та стара валіза. Раніше зберігалися і ялинкові іграшки. Але коли з’явилася Надя, бабуся віддала ящик їм. Багато років ялинка була прикрашена старими іграшками, які купувалися ще за дитинства її батька Віктора.
Несподівано, зверху з’їхала одна коробка. Впала і звідти посипалися листи та листівки. Надя, спустившись на підлогу, сіла там і почала перебирати. Та так захопилась, що не помітила, як час пролетів.
З листівок дивилися лісові звірята, переливалися яскравими фарбами квіти. Надія згадала своє дитинство, коли була маленька, бігала і заглядала в поштову скриньку і, радісно перестрибуючи через сходи, мчала до мами і тата, сказати, що в ящику «щось є».
Батьки забирали пошту, читали надіслані родичами листи чи святкові листівки. Бабуся всі гарні листівки ставила на свій трельяж, а потім час від часу перечитувала послання своїх рідних.
А ось цю листівку Надія пам’ятає. Тітка Маша вітала родину з Новим роком, бажала всім здоров’я та успіхів. Наприкінці дрібним почерком було приписано фразу, яка змусила Надю замислитись.
— Мамусю! Бережіть Вітю. Як я шкодую про свій вчинок. Краще б я ту ганьбу пережила, ніж зараз живу далеко від вас одна.
Тітку Машу Надя ніколи не бачила, лише на фотографії. Знала, що вона сестра батька та все. На цьому знання її закінчувалися. Жила вона десь за кордоном далеко і за все життя жодного разу не приїжджала.
На листівці було намальовано Діда Мороза та лісових звірів, які водили хоровод навколо ялинки. Цю листівку бабуся берегла. Якщо з іншими давала внучці погратись, то цю одразу прибрала і нікому не показувала. Тільки Надія все одно бачила, як бабуся витягала цю листівку, гладила рукою, перечитувала і чомусь плакала.
Будучи дівчиськом на цю дивину особливої уваги не звертала. А ось зараз цей рядок наприкінці привітання змусив дівчину замислитися. Сім’я жила відсторонено. Родичі усі жили далеко. Раніше писали, але потім зв’язок із багатьма перервався.
Надія перебирала листівки та листи, а потім їй попався пакет із фотографіями, перев’язаними стрічкою. Надія його ніколи не бачила.
Розв’язавши стрічку, вона почала розглядати фотографії. Більшість зображених на фотографіях Надія не знала, але з цікавістю розглядала, намагаючись когось впізнати.
Ось молода бабуся. Так, роки її змінили. Не дивлячись на вік ще міцна, і на дачі порається, і сама господарство веде. На іншому фото була бабуся, якась дівчина з дитиною на руках. Надя її не знала.
Бабуся повернулася ввечері, батько заїхав за нею на дачу. Квартира наповнилася запахом свіжої полуниці. Бабуся зібрала перший урожай ягоди цього року та поспішала нагодувати улюблену онучку.
Надія залишилася на ніч. Прибирання забрало багато сил, а ще дівчина хотіла поговорити про родичів, послухати історію дитинства бабусі. Розповідати вона вміла.
Після вечері вона підсіла до бабусі з коробкою із фотографіями та листівками. Але бабуся, побачивши вміст, чомусь розсердилася.
— А Туди навіщо лазила. Стоять собі коробки най би собі стояли стоять, нікому не заважають.
— Не гнівайся, нічого не викинула, навпаки все зберегла. Цікаво ж подивитися, яка ти була молода, дізнатися про численних родичів, яких ніколи не бачила. Розкажи. Зараз усі збирають відомості про предків. А я нічого про сім’ю не знаю.
І Надя простягла бабусі ту саму фотографію. Бабуся чомусь підібгала губи, схопила фото.
— Спати давай. І нічого цікавого тут нема. Фото як фото.
Наді довелося вийти з кімнати, прикривши двері. Бабуся справді виглядала дивно.
Кілька разів намагалася Надія повторити розпитування, але бабуся одразу похмуріла та припиняла розмову.
Батько про сестру Машу теж мало що знав.
— Є десь сестра. Але вона поїхала, коли я був маленьким. Ми з села сюди в місто перебралися. Бабуся твоя від фабрики отримала квартиру. Там я провів своє дитинство. Про сестру вона розповідати не любить. Сталося там щось, посварилися вони. Сестра й поїхала. Це все, що я знаю. Я питав адресу, хотів її знайти, але твоя бабуся так на мене розсердилася, що я залишив усі спроби.
Якось Надя застала бабусю, що плакала. На дивані було розкладено фотографії. Бабуся голосила над однією з них:
— І що ж я наробила? Собі долю зіпсувала й дівці. Хотіла, як краще. Вибач мені, Машенько…
Тут увійшла Надя. Бабуся не очікувала її побачити. Почала швидко в купу збирати листи, але сльози все одно текли по обличчю.
— Вибач, але я почула. Що трапилося? Я ж бачу, що не дає тобі спокою ця історія.
І старенька таки висповідалась перед онукою.
— Жила я в селі. Батько мій був головою колгоспу. Заміж вийти у мене не вийшло, проте вийшло стати мамою. Батько розгнівався та й вигнав із дому. Хлопцю тому я не потрібна, він був одруженим.
Зібрала я якісь там речі і поїхала до міста. Почала на фабриці працювати, дали гуртожиток. Там і з’явилась моя Маша. Заміж не виходила. Потім квартиру дали, життя почало налагоджуватися.
Маша підростала, розцвітала. Але трапилося те, чого ніхто й не очікував. Маша мою долю повторила. Довго я розпитувала, хто ж батько, вона мовчала, мов риба.
Коли з’явився у неї хлопчик, я записала малого на себе. Як краще хотіла. Кому дівчина із дитиною потрібна? Я ж знала, що на неї чекає. Та й було Маші вісімнадцять.
Став твій тато мені сином. А з Машею домовилася, що вона поїде і ніколи більше в нашому житті не з’явиться, щоб долю нам трьом не псувати.
Дотримала слова. Не приїжджала багато років. Я іноді їй посилала фотографії твого татка. А зараз стара стала. Таємниця ця обтяжує мене.
Згодом бабуся злягла, а потім провели її в останню путь.
Марія живе у її квартирі. Сім’ю вона там за кордоном так і не створила.
Коли таємниця розкрилася, Віктор переживав дуже сильно. Він не знав, як поводитись у цій ситуації. Лише після того, як провели бабусю в останню путь підійшов до Марії і сказав:
— Мамо, не кидай мене більше…
Автор не вказаний.
19,12,2022
Головна картинка ілюстративна.
