fbpx
Історії з життя
– Старша донька мені заявила прямо і відкрито – ми, каже, з Наталею категорично проти твого майбутнього материнства в такому віці! – розповідає сорокасемирічна Поліна. – Бо ця дитина врешті-решт ляже на наші плечі, мовляв, це ж очевидно!

А нам, каже, чужі діти не потрібні, ми своїх хочемо виховувати…

…У Поліни дві вже дорослих доньки, двадцять п’ять і дев’ятнадцять років. Коли молодшій було шість, Поліна розлучилася. Колишній чоловік поїхав в сусідню державу, з дітьми не спілкувався і грошей на них не платив.

Втім, татусь і до розлучення в житті сім’ї фінансово особливо не брав участі. Так що можна сказати, що дітей Поліна піднімала на ноги сама. І виростила на досить хорошому рівні: дівчатка були одягнені, взуті, щороку їздили на море, мали гаджети не гірші, ніж у подруг. Щоб все це забезпечити, доводилося багато працювати.

– Після розлучення у мене і думки не було ні про яке особисте життя! – каже Поліна. – На це не було ні сил, ні часу, ні бажання. Які чоловіки? Працювала, займалася дітьми, нікого собі не шукала.

Але доля розпорядилася інакше – деякий час назад по роботі Поліна познайомилася з Олексієм. Вони, як на диво, дуже підійшли один одному, і останні два роки живуть разом. У них прекрасні стосунки, взаєморозуміння й любов.

– Але спільних дітей в такому віці ми, звичайно, не планували! – каже Поліна. – Про це навіть мови не було… Я і не думала, що таке взагалі можливо, чесно кажучи …

А тиждень тому з’ясувалося, що Поліна чекає дитину.

– І що тепер будеш робити? – запитує Поліну подруга.

– Спочатку навіть не сумнівалася, що піду і щось зроблю, чого людей смішити, – зітхає Поліна. – Але ось Олексій сказала і засумнівалася. Він такий радий! Це ж супер, каже! Готовий і ночами не спати, і з коляскою гуляти, і підгузки міняти, і взагалі робити все, що треба. Так дивно! Колишній на дітей уваги не звертав в принципі…

– А спеціалісти що кажуть?

– Слухай, я думала, мене на сміх підніме! А вона нічого. Картку вивчила, оглянула. Ну, каже, в принципі, можемо спробувати. Тільки потрібно буде більш пильно спостерігати, виконувати деякі рекомендації. Вирішуйте…

– А ти?

– А я раптом подумала, а може, і справді спробувати? Перші двоє дітей промайнули, я і не помітила, як. Молода була, з чоловіком до спільного знаменника прийти не могла, думала в основному про виживання, не про дітей. Зараз би, звичайно, все було по-іншому. Усвідомлено, не поспішаючи, з любов’ю… І Олексій хоче спільну дитину, виявляється. Це ж неймовірно…

– Ну то давай, зважуйся раз хочеш. В чому проблема?

– Так, але доньки старші категорично проти! Як дізналися, так у них просто полилися думки рікою, у обох. Ти, кажуть, з взагалі перестала адекватно сприймати дійсність?! Ти, кажуть, нас на загальний осуд виставиш, всі будуть пальцями показувати. Дитину не тільки на світ привести потрібно, її виростити треба, на ноги поставити! Через двадцять років тобі буде під сімдесят, ти не зможеш нічого їй дати. Вона, кажуть, повністю ляже на наші плечі, ми до такого не готові …

***

Як вважаєте, чи мають моральне право дорослі діти робити подібні заяви матері? Чи мають вони взагалі право голосу в цій ситуації?Що думаєте?

За матеріалами – Арка.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page