fbpx

Свекруха хлипає і голосить, а свекор аж за боки тримається зо сміху. Мені не зручно, бо один хвалить, а інша на чім світ стоїть ганить. Ото зробила сюрприз до свята. Якби знала чим усе оберне, краще би сиділа нишком і не проявляла ініціативи

Свекруха хлипає і голосить, а свекор аж за боки тримається зо сміху. Мені не зручно, бо один хвалить, а інша на чім світ стоїть ганить. Ото зробила сюрприз до свята. Якби знала чим усе оберне, краще би сиділа нишком і не проявляла ініціативи.

Я заміжня уже вісім років. Живемо ми з чоловіком у столиці в квартирі його батьків, разом зі свекрами. Власна квартиру ми теж маємо, колись їздили на заробітки, відколи, мама продала бабусину і ми вклались у будівництво. Але уже восьмий рік той дім будують. Ніби й готово усе, але лиш мороки додалось, мусимо ще й доплачувати купу грошей, бо ніхто не знав що вторгнення буде.

От так із року на рік, але добрих п’ять років ми біля свекрів і живемо. Кажуть, що там де тісно, там і дружно. У нас не квартира – мурашник. Постійно хтось кудись іде, повертається, знову йде і приходить. Свистить чайник, зливається вода і працює пилосмок. ну а як коли на 40 квадратах 8 чоловік?

Свекри мої люди не надто багаті. Працюють на звичайних роботах, зарплатня також не надто велика. Для них купівля якої обновки, то справжнє свято, скажу я вам. Ми допомагаємо звісно, але то крапля в морі, якщо у них ще й донька студентка у якої двійня без батька росте.

Так ось. Цьогоріч якраз на на початку вересня у моїх свекрів ювілей – 30 років, як вони одружились. Свято неабияке, тож ми із чоловіком вирішили їх порадувати – придбати новий диван. Обходили купу магазинів і зрозуміли, що напевне, краще буде все ж ліжко і хороший матрац, адже спини обох турбують.

Читайте також: Оце, відколи дізналися, так місця собі не знаходжу. Ходжу по квартирі туди-сюди і ніяк не можу зважитися. Кілька разів, навіть, телефон брала до рук, аби набрати сусідку але не стала. Вийшла на сходову клітину постояла під її дверима руку піднесла до дзвінка, але не змогла, зайшла знову до себе

Так ми і зробили. Я знайшла людей які погодились утилізувати їхній старий і давно незручний диван. Звісно, послуга не безкоштовна, але не самому ж його на смітник нести. Та й куди у місті. Не залишиш же під дверима?

Якраз у день їхнього ювілею, я узяла вихідний і зайнялась заміною дивана на розкішне ліжко. Диван винесли, ліжко доставили, ми з чоловіком його зібрали, встановили. Новий матрац був дуже пружним і справді якісним, ми дуже тішились у передчутті реакції свекрів. Ага?

Коли вони зайшли то на обличчях було здивування. Але якщо свекор був щасливий, то свекруха аж підскочила.

— Диван, де диван?

Ну я розповіла про те, що поїхав на утилізацію. Сьогодні вранці забрали, якраз після того, як вона на роботу пішла. А вона мечеться по квартирі.

— Кому ти його… куди. Як. Чого не спитала. – А далі в сльози.

З того, що ми зрозуміли – у тому дивані свекруха ще змолоду складає свою заначку. Свекор здивовано питає, яку. А та аж гарикнула, що окрім зарплатні, має ще й премію, і взагалі працює на півтори ставки. А гроші відкладає на чорний день.

Не знаю, як би я відреагувала, якби мій чоловік таке мені сказав, а свекор сміявся, аж за боки тримався.

— Оце тобі Ліно і дяка, що від сім’ї приховувала. От бач, навіть сердитись не буду. Тебе життя і так уже покарало.

А я стою, ні в сих, ні в тих. Ніби як я це все затіяла і організувала, а тут таке.

Звісно ми зателефонували, запитали, чи не можна той диван повернути. Я, навіть зіграла сльози, мовляв свекруха з дому жене бо то її річ. Таки ми той диван привезли назад і чималий стос грошей лежав перед нами на столі.

Але я зареклась, що більше вже ніколи ні за яких обставин не робитиму нікому сюрпризів, тим паче на чужій території. А то, мало що.

27,09,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page