Таня не працює, від слова зовсім.
Не встає о п’ятій годині ранку, щоб напекти на сніданок оладок зробити омлет, нафарбуватися і при повному параді розбудити чоловіка і дітей.
Ні, вона звичайно годує їх вранці, навіть можливо і омлетом, але робить вона це в домашньому костюмі, в простолюдді піжама і з дулькою на голові.
Володька, бере сина Данилка і доньку Оксанку, летить стрімголов, одного в садок закинути, а іншу в школу.
А Таня ж, Таня. Заварює собі каву і сидить в комп’ютері, цілу годину. А потім щось там поприбирає, ну попрасує, речі в прання закине, з собакою погуляє, одне задоволення з цією собакою гуляти.
Прийде додому, нафарбується-намажеться і сидить, чекає. Прийдуть до неї, такі ж непрацюючі панянки, вона їм, то нігті нафарбує, то брови намаже, то вії наліпить. А вони їй грошей за це дають, ой та які там гроші, так, копійки. Сидить на Володьчиному гаманці, хоч би совість мала.
Так розповідала Ніна Михайлівна, Танина свекруха, своїм подругам, продавцям в магазині, медсестрі в лікарні, сусідкам по палаті, та взагалі всім.
— Ніно Михайлівно, там до вас прийшли.
— Ой, щось в голові закрутилося, можна зайде в палату
— Добре.
— Ось побачите, фіфа така вдома сидить, прийшла вона, бачте.
— Добрий день, Ніно Михайлівно.
— Привіт Тетяню, ой не треба було завдавати собі клопоту, я б і супу перекусила.
— Так що ви, мені не важко.
— Ну що ви там, запитує Ніна Михайлівна, а сама поглядає на сусідок, — Володька працює?
— Ну так, ви що думаєте за день щось змінилося.
Ніна Михайлівна стиснула губи
— Я ось з сусідкою говорила так їм в магазин прибиральниця потрібна, сім тисяч платять, а роботи там толком і немає.
— Ви що, Ніно Михайлівно? Вам грошей не вистачає? Володя ж дає начебто, і Вітя теж…
— Та так, мені ж вистачає, слава Богу синів гідних виростила, та ось тільки добрі занадто. Тому й користуються ними всякі…
— Ну нехай, мені бігти треба, поправляйтесь.
— Угу, давай, біжи, метелику.
— Он яка, ніби і не зрозуміла що я їй роботу запропонувала. Ні, я все одно змушу її працювати. Не дозволю сином крутити.
— Та ж ці, хто нігті, так брови з віями роблять, непогано заробляють, між іншим, — каже сусідка по палаті, молода жінка, — у мене сусідка, дівчина після школи, і ремонт зробили, з матір’ю в Туреччину літають, машину купила. Зараз ось десь куточок орендувала, вдома вже не приймає
— Ой, та скільки там вони заробляють, сльози.
— Не сльози — , каже інша сусідка, — у мене донька цим займається, дуже добре навіть заробляє.
— Так? Ну не знаааю, — задумалась Ніна Михайлівна, мерзлякувато посмикуючи плечима.
В її розумінні робота, це означає ходити на завод, фабрику, в магазин, в контору і працювати, працювати, працювати! а ця що? Нігтики точить…
Ось у Віктора, старшого сина, дружина, Ольга. Ось вона працює, пахає в магазині, приходить додому ледь руки-ноги волочить, а ще вдома треба все переробити, чоловіка з дітьми нагодувати, попрати, попрасувати…
А ця, мадонна, сидить нігтики, пиляє. Треба ж, кажуть заробляють, а що, хай би Ольга теж заробляла. У неї ж вихідні бувають. Треба сказати Олі, нехай теж спробує.
Через кілька днів Ніну Михайлівну виписали, і вона почала приводити свій хитромудрий план в дію
— Тетяно, я ось подивилася, — подзвонила вона невістці, – всі і скрізь з нігтями нафарбованими, всі! Навіть бабусі. Може і мені теж…
— Звісно! Хочете до мене приходьте, у мене сьогодні клієнтка перезаписалася на інший час.
— А у тебе що? Ще й записуватися треба?
— Звісно. Приходьте, я вас чекаю.
Ти ба яка, думала свекруха, приходьте, чекаю, записуйтеся. Вона часто бувала в гостях у молодшого сина, але ніколи в маленькій бічній кімнатці, більше коморі, ніж кімнаті.
Це було Таніне царство, як любила говорити сама Ніна Михайлівна, там вона красу наводить.
Свекруха прямо так і уявляла, що сидить невістка цілими днями і фарбується, фарбується, фарбується.
Тетяна провела Ніну Михайлівну в своє царство. Жінку вразила стерильна чистота кімнатки, і велика кількість світла, ніби в лікарні, подумала вона.
Таня дві години, а то й більше працювала над руками Ніни Михайлівни. Та вже знемагала, їй хотілося швидше вийти, встати, розім’яти все, але невістка наполегливо сиділа, філігранно вимальвуючи кожен ніготь свекрухи.
Нарешті Тетяна закінчила, кинувши швидке “Слава Тобі Господи”, свекруха погнала додому.
Дякую? А за що там дякувати? Дві години посиділа, а їй ще й гроші за це платять, сміх та й годі. Фиркала Ніна Михайлівна.
Новий манікюр жінки помітили, всі хвалили. Директор магазину, куди Ніна Михайлівна ходить багато років за продуктами, запитала чи не у Тетяни вона робила, назвавши по імені і прізвищу.
— Так — недбало кинула свекруха, — а як ви здогадалися?
— Впізнаю руку майстра, засміялася директор показуючи схожий малюнок на безіменному пальці, – у неї дуже дорогі роботи, — зауважила директор.
— Так? здивувалася Ніна Михайлівна, — дорого?
— Ну звичайно, — тепер дивувалася директор, дивно, сама робила манікюр і не знає його вартості. Чи вона вважає це то недорого? Ну а скаржиться що грошей немає, дивна тітка, якась…
Ніна Михайлівна зателефонувала Володці і прямо у нього запитала чому Тетяна не працює.
— Мам, що за нісенітниця. Таня працює, те що вона не ходить кудись, це не означає, що вона не працює. І між іншим заробляє нарівні зі мною, а можливо більше! — похвалився син
Ага, ось це вона і хотіла почути, значить Танька має гроші, ох обдурить Володьку, ох обдурить. Дивись яка. Більше за чоловіка отримує, треба ж!
Треба, треба Олі теж треба…
Ольга, старша невістка, дружина її улюбленого сина Віктора, була в чомусь схожа зі свекрухою. Трохи заздрісна, голосна.
А ще вони разом недолюблювали вискочку Таньку. Ольга хотіла, прямо таки мріяла прилаштувати свою молодшу сестру, Світланку біля Володьки. Ні ж, знайшов цю вискочку…
А Ніна Михайлівна просто її не любила, ну треба ж когось не любити…
Ніна Михайлівна все думала, як би зробити так, щоб Ольга, дружина її старшого і гаряче улюбленого сина теж загрібала такі гроші., як і Тетяна нічого не роблячи, не втомлюючись сильно, гребе грошищі, Ніна Михайлівна тепер була в цьому впевнена.
— Тетяно, дзвоніть вона молодшій невістці, – навчи Ольгу всьому що сама знаєш, вона теж буде сидіти нігтики точити і гроші заробляти.
— Не можу, —каже нелюба невістка
— Це чому ж?
-У мене немає дозволу на навчання, так що не можу.
— Що ще за нісенітниці ти вигадала? Ти вчи давай, боїшся, що Оля всіх твоїх клієнтів переманить? І буде заробляти більше за тебе? Сьогодні прийде до тебе, вчи давай.
— Ні!
— Не хочеш значить?
— Я сказала, вибачте, мені ніколи
— Ти глянь на неї. Ну постривай, постривай. Ольга вивчиться, всі до неї побіжать.
Ніна Михайлівна через три тижні прийшла знову на манікюр, Тані довелося після роботи робити свекрусі, ну не відмовиш же.
Мимохідь повідомила, що Оля вивчилася на майстра, і є посвідчення спеціальне. І роботу основну між іншим не відпускає, буде робити у вихідні манікюр, грошей буде, хоч греблю гати. А потім і вії, і брови, і стригти буде. Так що всі твої до неї перейдуть!
Таня тільки посміхнулося. Через кілька днів свекруха зателефонувала і запитала що там з клієнтами?
— З якими клієнтами Ніно Михайлівно?
-Як? Хіба Володька тобі не сказав? Я наказала йому, щоб ти відправила половину клієнтів Олі, з хорошими рекомендаціями, що ось мовляв, майстер хороший, те се.
— Ви що? Жартуєте?
— Я? З чого б це? Чому ти не слухаєш чоловіка? Ви хіба не сім’я? Відправ до Ольги, треба ж дівчинці допомогти!
— Пробачте, але ви просите про неможливе, знаєте скільки років я йшла до цього рівня? Скільки сліз пролила, невдоволення наслухалася? Скільки всього пережила? А тепер ось так просто візьми і віддай клієнтів вашій Олі? Ні – ні -ні! І ще раз ні! Навіть не думайте більше про це говорити. І, до речі, так ми сім’я! тому Володя навіть не передав ваше дивне прохання, тому що він все це знає!
Свекруха прийшла до Тані, коли у тої була клієнтка, сварлива жінка, яка вічно випрошувала знижку і завжди була всім незадоволена. Таня не любила її, і була б рада, щоб та перестала до неї ходити.
Але жінка ходила, вихваляючись усім, що є давньою Таниної клієнткою. Цього разу вона прийшла на корекцію брів. І в цей момент з’явилася Танина свекруха. Таня не хотіла при клієнтці показувати своє невдоволення, але всередині все кипіло.
— Вибачте, Алло Дмитрівно, піду чай зроблю швидко для мами чоловіка.
— Звичайно, звичайно Таню! – сказала клієнтка, а сама зрозуміла, що знижка припливла в руки, хе-хе. Дорогувато ця дівчина їй обходиться, та зате якісно, краса вимагає грошей, зітхнула Алла.
Таня налила свекрусі чаю, тільки та, швидко шмигнула в кабінет, і вже завела розмову з клієнткою, коли підійшла Тетяна, свекруха ретирувалася, переможно глянувши на невістку.
Клієнтка була чимось стурбована і навіть забула попросити знижку. Таня попросила свекруху не турбувати її в робочий час
— Уявіть, що я працюю не вдома, немає мене. Наступного разу двері я не відкрию.
Свекруха приходила ще кілька разів, намагаючись порекламувати хорошого майстра, який за дешево робить манікюр, показуючи нігті, манікюр, який їй зробила Таня.
Увечері Таня поставила чоловікові умову забрати у матері ключі, або вона за себе не відповідає. Володя зробив краще, поміняв замки. У них сусід слюсар, за годинку встановив замки, і жартома сказав свекрусі ключі не давати, і щоб не було прикро Володі, підморгнувши Тетяні сказав, і тещі теж.
Володя і не образився, знаючи свою маму і її різне ставлення до синів.
Свекруха прийшла і довго не могла зрозуміти в чому справа, ключ не підходив до замка. Вона зателефонувала Тані, невістка не взяла слухавку, вона бачила хто дзвонить, телефон стояв на беззвучному режимі. Таня посміхнулася і продовжила роботу. Потім зателефонувала Володі з вимогою впустити її в квартиру, їй щось терміново потрібно сказати Тетяні, а та вискочка не бере слухавку.
Володя навіть не слухав.
Потім Ніна Михайлівна почала тарабанити у двері з усієї сили. Чим викликала невдоволення однієї сварливої літньої сусідки, та виглянула з квартири і пообіцяла викликати наряд
— Собі виклич, ненормальна, – пробурчала Ніна Михайлівна.
Вона подзвонила знову Володі, і припустила, що Танька закрилася в квартирі з іншим. Вона давно здогадувалася про це. Не працює, а гроші є. Не нігтями вона це заробила, ох не нігтями, бровами, віями.
Володя спокійно вислухав, а потім сказав матері, що з забезпечення її тепер знімає.
Є час і здоров’я носитися по місту, і збирати плітки, нехай йде і заробляє, он хоч прибиральницею. Допомагатиме платити тільки за комуналку і ліки, і то за чеками. Він тут дізнався, що братик не просто не допомагає матері, а ще й мама ділиться з ним грошима, які дає їй володя.
Загалом, якщо мама хоче і далі утримувати дорослого сина, нехай йде працює, і заробляє улюбленому синові на забаганки, а від нього більше копійки зайвої не отримає. Соромити його, Володю, не варто, він в курсі їх махінацій. Хай скажуть дякую, що хоча б так допомагав.
Так було шкода це казати, та серце стискалося, мама ж все ж таки, але це вже ні в які ворота не лізло.
Він думає ще, куди мама гроші діває, вічно в боргах, начебто вони з братом скидаються так непогано. А вона навіть не може в місцевий санаторій поїхати.
Живе одна, здоров’я слава богу, гарне, ось тільки з тиском якимось в лікарні полежала… Правда з’ясувалася випадково, просто почув як мама з Ольгою говорили, що варто попросити Володьку, тобто його, щоб більше платив грошей, типу вони скидаються, звичайно Вітя, як і раніше ніяких грошей давати не буде…
Нехай мовляв, Оля з Вітею в Туреччину поїдуть, чим вони гірші.
Хотів Володя казати, що все чув, та не хотів. Вирішив подумати, як це обставити, ось і нагода трапилася. Танюша свою він в образу не дасть!
— Мало того, що не працює, на всьому готовому сидить, так ще й сина від матері відлучила, замки геть поміняла, ключів не дала, щоб шури-мури крутити, — говорила всім Ніна Михайлівна, але ж були й ті, хто вірив…
А тут ще в добавок зателефонувала Алла і влаштувала Тані бучу, що де за майстра їй порадили.
Таня нічого не розуміла, якого майстра? при чому тут вона.
— Перепалила нігті, наляпала щось, дивитись неможливо, — грозила Алла, – я на вас до суду подам, за негідну поведінку і погане надання послуг.
— Це я вам зробила? І при чому тут поведінка?
— Це ваша свекруха! Чи хто вона там? Вона сказала що майстер шикарний і робить в два рази дешевше, а мені ще й знижку, по знайомству!!!
— А я то при чому? Ідіть де робили і обурюйтеся. Ви ж погналися за дешевизною, ось будь ласка.
— Не повернете гроші?
— Які гроші? Ви що?
— Тоді переробіть хоча б те, що ваша родичка мені тут наробила, безкоштовно звичайно, як відшкодування моральної шкоди.
— Ні, — сказала Тетяна, — ні! і не сподівайтеся, припиніть мені дзвонити. Фух, невже не буде цієї Алли.
Через рік молодята поміняли квартиру, купивши більшу, набагато більшу. А цю залишили стояти і чекати поки виростуть діти.
Ніна Михайлівна зателефонувала Володьці і сказала що знайшла їм квартирантів.
— Яких квартирантів, мам?
— Звичайних, твоя штани просиджує, а я вже чоловік тридцять оглянула, ось знайшла хороших, платоспроможні. І я тут поруч, пригляну.
— Ні !!! Ми не будемо здавати поки квартиру, мамо! А якщо захочемо, самі знайдемо квартирантів, ясно? У Тані там запас її інструментів, і студія добре обладнана, вона поки там буде приймати.
І ключі я тобі теж не дам, навіть не думай. А якщо надумаєте зламати двері, напишу заяву, не подивлюсь, що родичі.
І припини язиком молоти що попало, інакше і комуналку сама будеш платити, на пару з коханим синочком, він же там у тебе прописаний, разом з сімейством? Я останній раз попереджаю. І ось ще ми путівку купили на море, на тебе одну. Куди не скажемо, щоб ти своїх нахлібників не потягла разом з собою.
Збирайся, ввечері виліт. Не встигнуть нахлібники твої пов’язатися слідом…
Я все сказав.
— Танька невістка не працює. Ні дня, сидить нігті точить…
Це вона хвилям каже. Ніна Михайлівна на морі між іншим, перший раз, ну не рахуючи ту поїздку з батьками в Алушту, в минулому столітті.
Вона вже й забула, яке воно. море…
Автор: Мavridika de Мonbazon.
Фото ілюстративне.
