Гості заглядали в кожен куточок і не могли намилуватися тим, як я все гарно облаштувала.
– Ну, Галю, ти не лише сім’ю зуміла зберегти, але й чоловіка біля себе втримати. За тебе!
Що ж, тост був не дуже приємним, адже всі вони знали, що добрячу частку з моїх грошей Андрій витратив на свою любку і я те все дізналася, і зробила йому добрячої прочуханки, але з хати його не вигнала. Звичайно, всім було цікаво, чого я так вчинила і я от почала думати, чи розказати й їм те, що я розповіла чоловікові, чи краще хай я буду пристойною жінкою у якої ось такий чоловік?
А історія була наступна. Я любила Андрія так, що аж ноги мені терпли, коли я його бачила, а він був собі таким, як у нас кажуть «легоньким».
– Дитино, та з нього ніякого газди не буде. Чого ти собі якогось хлопця до життя не обереш, бо ж цьому ніколи нічого не треба буде і ти сама своїм мозолем будеш робити!
Мама як у воду глядула.
– Тобі треба – ти й роби, – казав чоловік і йшов на свою державну роботу, де до обіду ганяли каву, а після обіду – чаї.
Зарплати як такої не було, а він вимагав того, що має мати кілька гарних костюмів аби гарно виглядати перед людьми. І я купувала йому речі, а не собі, ще й любувалася, який він гарний.
Жили ми у його батьків, тому було хоч з продуктами легко, але все одно, я хотіла власну хату, проте розуміла, що цього інколи не станеться і від цього вже у мене терпли ноги.
– Дитино, їдь за корон, поки ще дітей нема. Бо сама бачиш, що толку від нього ніякого, а так хоч якусь копійку мати будеш.
І я погодилася. Приїхала додому через два роки з кругленькою сумою і не тільки. Далі почали ми будувати хату і я всім оголосила, що при надії.
Отак росла хата і росла дитина. Далі я поїхала ще на заробітки, бо треба було зробити внутрішні ремонти і так само вернулася через два роки і знову так сталося, що була при надії і привела на світ ще одного хлопчика.
Діти росли, але Андрій не приділяв їм уваги, якби не дідусі і бабусі, то важко б мені було.
І отак я час від часу ще їздила на роботу і за той час вибудувала хату, виростила синів, вивчила їх і вже один жонатий.
Кілька років тому я знову поїхала та привезла гарну суму і ще й передавала своїм і отоді й сталася та історія, що Андрій брав мої гроші витрачав їх на своє задоволення і своїх жінок. У нас не так вже й багато місць, де можна гарно провести час, тому дуже скоро мені донесли, що чоловік робить мені …нерви.
Андрій не став відпиратися, а навпаки, груди розправив:
– Ти ж знала за кого заміж виходиш. То що тепер хочеш? Ти ж знала, що я давно гуляю, то чого аж до тепер мовчала?
– Я не хотіла цього бачити, тому й мовчала, але тепер вже не хочу закривати очі!
– Ой, а чого б це? Адже хата вибудувана в шлюбі і має ділитися навпіл, може того? Так, що ти й далі будеш мені бутерброди з шинкою робити і сиром притрушувати. Тому рота закрила і не надокучай мені.
І ось тут я задумалася, як я маю правильно вчинити, адже мені було що сказати.
– Андрію, я тебе терпіла не через хату.
– А через що?
– Через дітей.
– Ну, так вони виросли.
– Так, вони виросли, але вони ж не твої діти.
В чоловіка аж щелепа відвисла.
– Розумієш, чоловіче, там я познайомилася з чоловіком, з яким відчула те, що не міг дати мені ти. Але ми обоє були одружені і вирішили не руйнувати свої родини. Перший раз я випадково зрозуміла, що дитина його, а вже наступного сина я навмисне хотіла від нього. А тобі просто приписала, знаєш, щоб люди в селі не говорили. І того з тобою й жила.
Так, що скажете – казати перед гостями, чого ми з чоловіком й далі разом чи хай вже буде так, як є?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
