Варя стояла на мосту і дивилася у воду. На набережній гуляв народ, грала музика.
Варі було дуже прикро. Сьогодні річниця весілля з Ігорем. Вона відпросилася з роботи, забігла в магазин купити йому краватку в подарунок, потім в салон краси і додому. Ось, Ігоркові сюрприз буде.
Сюрприз вийшов. Варя зайшла тихенько в квартиру, потім в кімнату. Спочатку вони її не помітили. Потім дівчина щось верзла, а її Ігорко схопився, почав намотувати простирадло. Його обличчя і шия вкрилися червоними плямами. Він щось залепетав.
Варя навіть не стала слухати. Вона просто вискочила з дому і побігла. Прокинулась вже на мосту. Вода в річці була каламутна, сіра. З берега лунала весела музика. Варя розридалася.
— Що, зібралася стрибати?
— Не дочекаються. Сама їх викину, як кошенят.
— А чим тобі кошенята не догодили? Шкода їх.
Варя повернулася. Біля неї стояв симпатичний хлопець. Він якось весело їй підморгнув і заливисто зареготав. Варя здивовано глянула на нього.
— Ти себе хоч бачила. Таким виглядом ти всіх риб розполохаєш, — хлопець простягнув їй пачку паперових серветок. Подивився заклопотано вниз, — Зовсім риби немає.
Варя взяла серветки, дістала з сумочки дзеркальце, глянула… На неї дивилося розпатлане, з темними, як у панди колами навколо очей і розтертою помадою опудало. Варя засміялася.
— Ходімо, русалко, я тебе додому проведу.
— Мені не можна додому, — відповіла Варя і якось захлинаючись, плутано розповіла незнайомцю все, що сталося.
— Оце так, історія. А як тебе звати?
— Варвара.
— Мене Андрій. Слухай, Варваро, я через дві години їду у відрядження. Квартира у твоєму розпорядженні на три тижні. Якщо повернешся додому, залиш ключі сусідці. А ні, то приїду і тоді щось придумаємо. Згодна?
Варя погодилася. Пройшов тиждень. Ігор не дзвонив. Вона втомилася, та й їй були потрібні її речі. Зібралася і поїхала додому. Вона не знала, що там на неї чекає, тому дуже хвилювалася.
У дверях вже стояв новий замок. Варя зателефонувала в квартиру. Відкрила їй та сама дівчина. Виставила за двері дві валізи.
— Ось твої речі. А на розлучення Ігор вже подав. Дітей немає, розлучать швидко. Не ходи сюди. Зараз я тут господиня.
— А куди мені йти?
— Звідки мені знати? Ігор оформив квартиру на себе. Ти тут ніхто. — відповіла дівчина і закрила двері.
Варя повернулася в квартиру Андрія. Речі не розбирала. Шукала орендовану квартиру.
Через два тижні повернувся Андрій. Дізнавшись, всі подробиці, невдалої поїздки додому, він почав докладно розпитувати Варю про квартиру. Вона розповіла все чесно. Їй батьки купили однокімнатну квартиру, потім від бабусі дісталася ще одна. Коли одружилися, вони продали ці квартири. Купили нову у шлюбі, а на решту грошей поїхали на море.
— Варю, ти йому дарувала що-небудь через нотаріуса або підписувала договір дарування?
— Ні. В особових рахунках вказано, що платник мій чоловік. Його прізвище і ім’я. Значить він господар?
— Ну, Варваро, ти й пустоголова. Це твоя квартира. Я тобі допоможу. Твій Ігорко зі своєю дівчиною вилетять звідти. Не вішай носа. Все буде добре.
Вони разом з’їздили до нотаріуса, потім в поліцію, потім подали заяву до суду. Через деякий час Варя повернулася до себе додому.
Пройшов місяць. Дзвінок у двері. Варя відкрила. На порозі стояв колишній чоловік.
— Варечко, прости мене. Мені без тебе погано. Можна я повернуся?
— Ні. У тебе своє життя, у мене своє. Зраду і брехню я не пробачаю.
Варя перегорнула цю сторінку свого життя. А з Андрієм вони дружать, часто телефонують одне одному і зустрічаються.
Фото ілюстративне.
