anna
Надія завжди була такою, як очікували від неї інші: уважною дочкою, ідеальною дружиною, працелюбною жінкою, яка не дозволяла собі розслабитися навіть хвилинку. Вона навчилася йти через життя, не
— То де подарунки? — Поліна, навіть не знявши взуття, пройшла у вітальню, заглядаючи під вишиті рушники. — Мамусю, ти ж казала, що на роботі виписали непогані бонуси.
— Значить так, діти мої. Без моєї гарантії у цьому житлі грошей я вам не дам, — Тамара Василівна з легким стуком поклала цупку пластикову папку на поліровану
Я тебе благаю, почуй мене! Ти просто не уявляєш, у яке скрутне становище потрапила ця жінка. Їй зовсім ніде зупинитися у нашому місті. Невже ви з Марічкою не
— Якщо ти зараз переступиш цей поріг, назад дороги не буде, — тихо, але надзвичайно чітко промовила Дарина, дивлячись, як чоловік застібає блискавку на дорожній сумці. — Ти
— Я все поверну, от побачиш! Ми ж родичі, практично одна сім’я! Мені тут якраз обіцяли дуже грошовиту справу, буквально за тиждень-два все закрутиться. Ти тільки виручи мене
— Та ти уявляєш, Марино, вони Юлі трикімнатну квартиру віддали! Навіть не двокімнатну, а величезну, у новозбудованому районі біля парку! — Катерина гарячково ходила по маленькій орендованій кухні,
— Тобі важко підвестися й закрити ті двері? — Олена різко повернулася на бік, сердито смикнувши ковдру. — Сходи скажи йому, нехай вимкне ту коробку. Третя година ночі,
— Вона не залишиться тут ні на день більше, Андрію! Мені байдуже, де твоя мати буде жити й на що витрачатиме свої заощадження. Ця квартира — наш простір,
— Я тобі кажу, відчиняй негайно! Тобі що, окремо пояснювати треба? Мама ж чітко сказала, що житло тепер наше! — за дверима наполегливо дзеленчав тонкий голос Ольги. Люба