Головна

mar

Уляна ледве стримала себе, щоб виказати батькам усе, що за останній час накипіло: тепер ви не проти, бо він багатий, тепер ви не проти, бо в нього нова гарна хата, ви не проти, бо ваша донька заробляє копійки і сидить вам на шиї із малолітнім сином. Та ці слова так і не пролунали – з батьками треба на якийсь час розійтися мирно, бо плакатиме її вистраждана поїздка.
Історії з життя 0
Уляна старанно готувалася до поїздки за кордон. Ні, не як туристка, не на відпочинок чи на закупи, куди їй з маленькою зарплатою, яку щомісяця отримує від власниці магазину,
Пропрацювавши кілька місяців, Іванка заявила батькам, що, мабуть, звільниться з роботи. Рідні бачили з самого початку, що донька приходить з роботи зовсім не весела, казала, що просто стомлена. Але з кожним разом настрій тільки погіршувався. Що було причиною: не слухаються діти, незадоволені батьки, має претензії завідувачка? Чергові запитання мами врешті решт викликали в доньки гіркі сльози.
Історії з життя 0
Ох, як нелегко було влаштувати дочку Іванну на роботу вихователькою дитячого садка в районному центрі. Дівчина закінчила педагогічний коледж, навчалася за рахунок бюджету, вступила на спеціальність «дошкільна освіта»
Марина почала швидко збиратися. Ні, зовсім не через те, що їй нетерпеливилося додому, що заскучала за сином Богданчиком. Причиною був її колишній чоловік Сергій, що лікується в травматології після поранення. До нього поривалася частина її душі, яка не переставала любити його, але перемагала та ображена частина, що пам’ятала про зраду. Цієї ночі їй знову снилася свекруха, яка щось говорила їй, але Марина не могла розібрати слів. Чому вона до неї з потойбіччя приходить, чого хоче – щоб пробачила її сина?
Історії з життя 0
Лікарка так довго слухала дихання Марини, міряла тиск і рахувала пульс, що жінка почала хвилюватися: – Щось не так? Не випишете мене сьогодні? Обіцяю, долікуюся дома, якщо що.
Побачивши розгубленість Ніни, хлопець попросив дикторку вокзального радіо оголосити через динамік: «Мамо Зорянки, донечка чекає вас у залі очікувань». Час ішов, але жінка не поверталась. Хтось порадив звернутися в залізничний відділ міліції. Аж тут Зорянка витягла з кишеньки якийсь папірець, простягла його зі словами: а ти дай мені печенько, хочу їстоньки. Ніна автоматично витягла мамине домашнє печиво й дала дівчинці, а сама швидко розгорнула записку: «Усиновіть мою дитину, благаю, тільки не віддавайте в інтернат, прошу, тільки не в інтернат». Ще була вказана дата народження.
Історії з життя 0
Ніна купила квиток на приміський поїзд. Вона з чотирирічною донечкою поверталася від батьків, що проживали в селі. До відправлення залишалося хвилин сорок, тож жінка з дитиною примостилися в
Свекруха легко, ніби пливла в повітрі, наблизилася до ліжка Марини. Вона була така нарядна, з красивою зачіскою, тільки на шию був чомусь пов’язаний чорний шалик. – Мамо, – жінка запнулася, згадавши, що свекруха казала називати її Галиною Сергіївною, тож ще раз звернулася на ім’я та по батькові, – як Ви пройшли, та ще й без маски? Свекруха нічого не відповіла, тільки показала фотографію сина, але замість вишиваної сорочки на ньому була військова форма. Зроблена була світлина кілька років тому, в День вишиванки, на фоні розквітлої яблуні в їхньому саду, і про армію тоді й мови не було.
Історії з життя 0
Свекруха легко, ніби пливла в повітрі, наблизилася до ліжка Марини. Вона була така нарядна, з красивою зачіскою, тільки на шиї чомусь був пов’язаний чорний шалик. – Мамо, –
Вікторія Олександрівна по дорозі додому намагалася згадати, коли, де вона могла бачити цю молоденьку виховательку. І враз пам’ять перенесла її на кілька десятків років назад, у невелику сільську школу, що в гірському селі на Прикарпатті. Вона дивувалася сама собі, дивувалися її рідні й друзі: чому успішна спортсменка-фехтувальниця, випускниця Львівського інституту фізичної культури, покинула спорт, вийшла заміж за хлопця з факультету зимових видів спорту, що був родом із далекого карпатського села, і поїхала за ним. Тим більше, що їй та її чоловікові пропонували, зважаючи на цікавий стан Вікторії, залишитися в інституті, так як була потреба у викладацьких кадрах. Але ж ні, проміняла Львів на райцентр сусідньої області, інститутську кафедру на посаду вчительки фізкультури в сільській школі, до якої треба було добиратися по через раз то на автобусі, то пішки, так як транспорт часто ламався або не міг взимку взяти висоту села, назва якого свідчила сама за себе – Верхній Буковець.
Історії з життя 0
Вікторія Олександрівна відводила свою внучку Христинку в дитячий садок. Дівчинка всю дорогу вередувала й пхинькала, що не хоче йти в садочок, хай бабуся ще залишиться в них гостювати,
6 лютого до Ксенії Римлянки звертаються з молитвою
Історія 0
Єдина дитина в родині це і щастя, і радість, це велика надія на добру старість у колі внуків, але це і переживання, і тривога за її долю. Адже
Романові кусок хліба ледь не застряг у горлі. «Як? Його донька і син Нуськи, цієї бідної самотньої жінки, що навряд чи знає, хто батько її Славка?!
Історії з життя 0
Літнього недільного надвечір’я Роман сидів на лавці в своєму саду й планував свій завтрашній день. Відпуск для чоловіка, що живе в селі – то не байдикування на узбережжі
Ніна! Це милозвучне ім’я полюбилося й українцям, а для дружнього до нас грузинського народу вона – велика, рівноапостольна свята, просвітителька Грузії. Об’єднує наші народи молитва до неї, як до могутньої цілительки, яку в особливо складних випадках промовляють протягом 40 днів, починаючи з 27 січня – Дня пам’яті святої Ніни.
Історія 0
Подружжя Завулона та Сюзанни всі мешканці міста Коластри, що в Каппадокії, вважали щасливим. Чоловік походив із знатного роду іверійських вельмож, які населяли узбережжя річки Кури, що в сучасній
А в цей час сусідка у прочинене вікно як загорланить: “Юстино-о, корова твоя колик вирвала і в Гафії капусту гризе. Ой буде тобі від неї.” Юстина, в чому була, вискочила з хати та й давай за коровою ганяти. Зловила, прив’язала, добре кіл забила – хай пасеться, до полудня ще далеко
Історії з життя 0
Юстина вирішила навести лад у шафах, зробивши ревізію всього одягу, бо за роки накопичилося багато, що вже й місця не вистачає, тому зайве треба без жалю викинути. Раніше

You cannot copy content of this page