Не судилося здійснитися батьковим мріям: такі були часи. У ІІІ столітті в Римській імперії переслідували християн. Ім’я тата, консула цезаря, історія не зберегла, а його дочка – то свята Тетяна, до якої моляться не тільки іменинниці, адже вона є покровителькою учнів і студентів.
Вона була такою слухняною донькою свого любого тата. Красуня, розумниця, його єдина дитина, його надія на щасливу старість. Він мріяв бачити її щасливою дружиною його майбутнього зятя, мудрою
Жінка пішла, але тему для розмов залишила. – Ото скупа. А ти бачила, – питає одна, – які в неї бур’яни? Було від чого заморитися. То якийсь жах, картоплі зовсім не видно, а моркву й цибулю той бур’ян геть заглушить. Зате які ручки гладкі й біленькі, і нігтики наманікюрені. – Тому й морозиво «сама з’їм», – засміялася інша, – бо діточкам шкода купити, а на лаки різні вистачає. Прийшла до неї вчора тиск поміряти, дивлюся: батьки на городі спину гнуть, а вона лежить на ліжку, маленьку, мовляв, присипляє
Чекаючи на хліб у магазині, жіночки чомусь знову обговорювали Василинку, чи то її “жаліли”, чи то її “хвалили”, чи то їй “співчували”, чи то її осуджували – незрозуміло
Віталій вирішив зайти помолитися до храму жіночого монастиря. Спочатку хлопцеві здалося, що йде вінчання, але він не побачив наречених, тільки четверо дівчат у білосніжному весільному вбранні. Коли замість весільної фати на голови дівчат одягли чернечі убори і назвали їхні нові чернечі імена, він у сестрі Надії впізнав свою Олю
Ще старшокласником Віталій вважав себе хлопцем, за яким упадатимуть усі дівчата: вродливий, стрункий і високий, спортивний, розумний, жартівливий, впевнений в собі, словом, душа будь-якої компанії, та ще й
До гурту молоді наближалася дівчина, напевне, також студентка. Мені видно було, як спина одного юнака здригнулася, як руки затремтіли, а ноги ледь не підкосилися від хвилювання, коли вона привіталася
Автобус до райцентру затримувався. Згодом перевізник зателефонував  знайомому, що в цей час їхав на роботу в другу зміну і повідомив йому, що серйозно поламався в дорозі, добирайся, мовляв,
Раптом, як блискавка із-за хмар, мозок прошила здогадка: років 20 тому до редакції зверталася жінка, яка розшукувала рідних. В неї були такі ж сині очі й такі ж коси, кольору воронячих крил
Йдучи через купейний вагон пасажирського поїзда, на який заледве встигла купити останній квиток, я встигла задуматися, з ким доведеться подорожувати майже добу. Знайшовши своє купе, привіталася з моїми
За молоддю непомітно спостерігала якась чорнява жінка. Коли Світлана залишилася сама, вона швидко наблизилася до неї, щоб щось сказати. Дівчина злякано заперечила, прийнявши її за цигфнку: ні, ні, ні, не хочу, щоб ви ворожили. – Та я й без ворожіння скажу тобі
– Є діти, любі й нелюбі, – з сумом говорила Ліда, маючи на увазі племінницю Світланку та її маму, свою рідну сестру Зою, – що б донечка не

You cannot copy content of this page