nat

— Марино Сергіївно, я вийду свіжим повітрям подихати, — сказала Оля. — Щось недобре мені. Невістка вибігла з дому, а Марина скривилася. Знову, бачте, погано їй. Сім’я Марини

– Іване! Дивися, що пишуть – «В Китаї знайшли зливний унітаз, якому дві з половиною тисячі років»!, – кричу чоловікові. – І що?, – бурчить він у відповідь.

Катерина і просила сина, і сварила, щоб не ходив до дівчини, яку незлюбила через її маму – вважала жінкою не гідної поведінки, бо народила позашлюбну дитину, мовляв, яблуко

Тоді дуже хотіла знати, що ж буде з розлучницею. А тепер через стільки років маю відповідь – вона зістаріється й змиршавіє. Мої б знання теперішні мені тодішній і

Чужому прощаєш сто раз, а рідному – жодного? Чого так? Ми одружилися, коли обом вже було за двадцять – нормальний вік для одруження, коли ще не знаєш, в

«Залишила у вісім місяців» – це не залишила під церквою у коробці з-під взуття, а залишила в теплій хаті з бабусею, коли сама пішла на роботу перед тим

Моя мама так мене виховала, що не можна брати чуже – ні яблука з дерева, ні чужого хлопця. – Дитино, у тебе все має бути своє і ти

Поїхала моя невістка в Німеччину по догляду і тепер дзвонить та жаліється, а я весело усміхаюся – так тобі й треба! Не знаю, чому з батьками важко жити

Таня готувала сніданок і як завжди віддано поглядала на чоловіка, чекаючи на його побажання. Павло дивився телевізор, механічно жував. На дружину не дивився. – Що трапилося, Павлику? –

Моя кума пів року тому пережила втрату доньки, дуже красивої молодої дівчини, яка мала нареченого і всі думали, що скоро й весілля буде. Як то буває, вони одразу