Моя кума пів року тому пережила втрату доньки, дуже красивої молодої дівчини, яка мала нареченого і всі думали, що скоро й весілля буде.
Як то буває, вони одразу з батьком почали готуватися до весілля і відкладати кошти. Моя кума, Людмила, говорила доньці:
– Олесю, поки за кордоном є можливість заробити, то їдь. Бо краще до весілля бути в розлуці, ніж після весілля найкращі роки тратити на заробітки.
Донька погодилася і вона поїхала на заробітки, про її нареченого я не знаю, може й з нею їхав. Але тепер Людмила карається, що це через її порадити Олесі й не стало.
Якось вона приїхала додому після закордону і по-секрету розповіла своїй сестрі, що хлопець їй освідчився і вона хоче піти і вибрати собі сукню, поки в Україні, бо за кордоном дуже дорогі весільні сукні.
От вони з сестрою і ходили по магазинах та приміряли сукні. Олесі сподобалася дуже дорога сукня, але вона не дивилася на ціну:
– Раз в житті виходиш заміж, тому на такому дні не треба економити.
Сестра розповідала, що сукня їй дуже личила і вона відчувала, що то саме її найкращий варіант.
Потім вони поверталися додому і сталося лихо – бус перевернувся. Як не дивно, але ніхто з пасажирів серйозно не постраждав, а от Олесі не пощастило.
Людмила дуже тяжко це переживала і вирішила, що її донечка таки буде в тій сукні, про яку вона так мріяла. Не пошкодувала ніяких грошей і таки її купила.
Поминки були схожі на застілля – дуже багаті, просто надміру! Я вам кажу, що то були і пляцки, і юшка, голубці, салати, нарізка… Ну все, що лиш є у весільному меню.
Всі їли і дехто й забув, чого сюди прийшов і я особисто бачила усміхнені обличчя! Звичайно, що рідним шматок в горло не ліз, все бігали та гостей частували.
Те саме повторилося і на сорок днів, просто людей менше запросили, але столи ломилися від наїдків.
Коли біда постукала взимку до всіх українців, то не означає, що минуло їхню родину. Адже батько вже не міг нікуди виїхати аби заробити грошей і отак вони перебиваються самі.
Він то комусь ремонт робить, але частіше сидів без роботи, бо хто в такий час хоче щось робити? Людмила ніде не працювала, а все біля дому та господарки, але вони не тримали ні корови, ні кози. Таке – кури та свиня, щоб біля хати був порядок і щось в погребі було на запас.
І отак вони за рік проїли всі гроші та заощадження, а ніхто не відміняв оплати за світло чи газ, та й здоров’я вже у них не те, то багато по лікарях ходили, то тиски, то інше.
Коли Лариса вперше прийшла позичати – я їй дала і нічого не питала, бо ми ж не чужі. Я не питала й коли віддасть, бо знала, що вона віддає швидко.
Минуло десь місяців два, як вона знову до мене:
– Марійко, позич, бо нарахували мені купу за газ і світло, а нема звідки заплатити.
Я знову витягнула п’ять тисяч і їй дала, і знову не питаю, коли віддасть.
Цього разу вона знову на поріг за позичанням, а я їй кажу, що ти мені попередні гроші не віддала. А вона як образиться!
– То така ти мені кума? Я ж добре знаю, що ти грошей маєш, бо твій чоловік з-за кордону тобі пересилає. Що для тебе є ті п’ять тисяч – нуль!
І от я сиджу і думаю, що я вийшла така недобра людина. Я розумію, що майбутнє ще ніхто не передбачив, але чи варто було фактично закопувати гроші в землю аби тепер ходити по людях і їх обвинувачувати?
Я справді маю запас грошей, але я не знаю, яке у мене майбутнє, а мені Людмила точно не позичить.
Фото Ярослава Романюка.
