Приблизно 6 місяців тому я вийшла заміж за Ростислава. Питання з житлом нам допомогла вирішити моя мама, яка віддала однокімнатну квартиру. Але попередила, що у нас на все про все 8 років, тому що у мене є молодша сестра, і коли вона досягне повноліття, квартиру продадуть, а гроші розділять порівну між нами.
Усім підійшли такі умови. Весілля було красиве, святкували у ресторані. Ми оплачували весь бенкет навпіл, у мене були деякі заощадження, та й Ростислав заробляв добре.
Наступного дня після урочистостей чоловік порушив питання сімейного бюджету. Він запропонував спільно-роздільний варіант. У своїх підрахунках він зазначив, що для того, щоб оплачувати комунальні платежі, купувати продукти та ходити в кіно та кафе, нам потрібно приблизно 8 тисяч на місяць, тобто кожен з нас має вносити по 4 тисячі, а ще ми відкладаємо на квартиру хоч би по 5 тисяч. Решту грошей залишаємо собі.
Для мене ця сума була великою, оскільки моя зарплата на той час становила 9 тисяч. У чоловіка було близько 15 тисяч. Я відразу попередила його, що мені буде важко вносити таку суму грошей щомісяця і взагалі у подружжя має бути просто спільний бюджет.
Ростислав спокійно відповів, що обидва повинні однаково вкладатись для своєї сім’ї. Тому, якщо я не можу оплачувати зараз таку суму, я маю знайти кращу роботу. Ми проживаємо в невеликому місті, високооплачуваної роботи у нас небагато. Чоловік працює у компанії свого родича.
Я вирішила прислухатися і шукала підробітки. Так ми й жили, щомісяця вносили гроші, я постійно заощаджувала на собі, нічого не купувала, зберігала гроші на випадок свят, щоби купити подарунки. А Ростислав жив на широку ногу, купував собі дорогий одяг, парфуми.
Якось ми заговорили про відпочинок. Чоловік запропонував поїхати за кордон, оплачувати ми знову мали окремо. Я не встигла зібрати таку суму, тому він у результаті полетів один.
Мені було дуже прикро, але я нічого не говорила, стосунки для мене були важливішими. За кілька місяців я дізналася, що організація, в якій працювала моя мама, закрилася. Знайти роботу у 50 років дуже не просто, а в неї підростає 15-річна дочка. Весь час мама забезпечувала її як могла, але заощадження закінчилися.
Мама зателефонувала мені та попросила про допомогу. Я не могла відмовити. Цього місяця я просто не могла внести суму, яку ми відкладаємо на квартиру. Коли про це дізнався чоловік, він здивував мене до краю.
— Не розумію твого ставлення до життя, – сказав він, – Ти на що, власне, розраховуєш? Часи коли жінки дивились за вогнищем, а чоловіки приносили здобич, давно в минулому. У сучасному світі кожен має дбати про себе і тільки. Якщо ти хочеш зі мною будувати майбутнє, будь добра – вийди на мій рівень. Якщо ні, я не бачу спільного майбутнього у нас з тобою.
Тоді я просто зібрала речі повернулась до мами. Чоловік приходив, перепрошував. Сказав, що саме так всього лиш заохочував мене вирватись з кола комфорту і досягти чогось кращого. Сказав, що ми створили окрему сім’ю і він не розуміє, чого я повинна допомагати ростити сестру, адже наше майбутнє не визначене.
Мама нічого не радить. каже, що я в цій ситуації повинна сама і тільки сама вирішувати. а я не знаю, що робити. У мене в голові каша просто. Пробачити? Спробувати знову? Або знайти людину якому ті кола комфорту глибоко фіолетові і спробувати побудувати нормальну родину?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
