Так, я виставила своїх дітей за двері, хоч і розуміла добре, що йти їм нікуди. Тепер лиш німий у селі мене не обговорює і не засуджує, проте я намагаюсь не зважати на те все. Онуки не вітаються при зустрічі, син і донька лице відвертають, але я шкодую про те, що зробила

Так, я виставила своїх дітей за двері, хоч і розуміла добре, що йти їм нікуди. Тепер лиш німий у селі мене не обговорює і не засуджує, проте я намагаюсь не зважати на те все. Онуки не вітаються при зустрічі, син і донька лице відвертають, але я шкодую про те, що зробила.

Майже два роки тому мій син привіз свою родину із Харківщини до мене. Тоді ми всі вірили у те. що це буде на кілька місяців, однак час показав, що навряд вони вже й повернуться. Нині їм їхати просто нікуди. Сусід. що наглядав за їхнім обійсцям ще рік тому надіслав фото руїн – все. що залишилось від двоповерхового синового дому.

Я тоді заспокоювала їх як тільки могла. Говорила, що залишу їм свою хату, показувала на свій двір і дім. казала, що місця усім вистачить, просила залишитись зі мною.

Вибору у них особливо й не було, як і коштів на те, аби придбати щось нове – залишились у мене. Чоловіка мого вже багато років немає на світі цьому, я все сама. Звісно, все тримала у порядку, але чоловічої роботи зібралось багато. та й невістка моя без діла не звикла сидіти, все біжить, все при роботі.

За ці два неповні роки мій двір ледь упізнаєш – кожен куточок вони у порядок привели. У домі вже й душ і вбиральня є, перепланували все трохи, зробили ремонт косметичний, але якісний.

Читайте також: У нас син один довгожданий і дуже любимий. Ми із чоловіком життя поклали на його виховання, дали усе найкраще. Тож коли він одружуватись зі своєю Ліною надумав. ми грошей на весілля шкодувати не стали. Хто ж знав, що у день свята почуємо таке

Я дуже тішилась отим усім, думала що от так ми собі дружно і житимемо далі, але все змінилось, як тільки моя донька старша розлучилась зі своїм чоловіком. Іра не мала більше куди йти, адже жила біля свекрухи, тож повернулась і вона у дім батьківський.

Уже за три тижні почались перші непорозуміння. Я ні у що не втручалась, коли син був із дружиною. то невістка мала повну волю на кухні. Я людина спокійна, мені все так, аби лиш тихо і мирно. переставила тарілки, ну то добре. Виделки переклала. то хай буде, хіба через це повинні бути непорозуміння. як довкола таке коїться?

Але не такою виявилась Ірина моя, як і невістка. Почались взаємні якісь докори непорозуміння, дійшло до того, що стали вони вже ділити години перебування на кухні і посуд, але й це не допомагало.

Все частіше почали одна одній якісь прикрості дрібні робити. Спочатку тихо мі собою перегиркувались, а потім почали гарикати одна на одну на увесь дім.

Атмосфера стала такою важкою, що я вже просто не витримувала того всього. Почались негаразди зі здоров’ям, тонометр все частіше діставати почала. А вони мене шкодують і одна одну винною роблять. Пробуємо ми із сином їх заспокоїти, але ж де там, така колотнеча на порожньому місці, що хоч плач.

Після чергової сцени я не витримала і сказала обом забиратись геть. Принишкли, думали, що то я згаряче так сказала, але ота сцена була вже краплею останньою. Вилетіли обидві вільними пташками а у слід я й речі відправила.

Тепер я для всіх не така. Виглядає ж зі сторони, що бабуся на старості уже здавати почала. Головою не користується геть. Ну й справді, де таке бачено, хто так робить?

Але ж у мене виходу просто не було. Що, мала доньку із дітьми виставити? Чи сину на двері вказати? Як їх мусіла ділити?

13,10,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page