Ми з братом давно живемо окремо від батьків. Допомагали, приїжджали, відвідували, але мешкали окремо. У брата своя сім’я, вони зараз чекають на другу дитину, у мене теж чоловік і дитина. На гостину до батьків їздили часто, дітей відправляли з ними на дачу влітку. Але батьки, на жаль, не молодшають.
У тата з мамою була велика різниця у віці – близько двадцяти років. Батькові нині вісімдесят один рік. Поки мама жива була, він тримався молодцем, не можна було й подумати, що в них така різниця. Але два роки тому мама пішла з життя, і батько залишився сам.
За цей час він дуже здав. Зник інтерес до життя, перестав стежити за здоров’ям. Доводилося їздити до нього щодня, щоб контролювати. Характер у нього теж не кращим став, тому міг і на поріг не пустити, якщо не в дусі.
У нас із братом добрі стосунки, тож негараздів у догляді за батьком у матеріальному плані не було – усе ділили порівну без розмов. Його дружина та мій чоловік теж у цьому брали участь. Думали, що мине час, тато трохи оклигає від втрати і стане краще, займатиметься онуками, садом, набуде інтересу до життя. Але ставало складніше.
Близько півроку тому батько почав замовлятися. Міг почати розмовляти про маму так, ніби вона в магазин вийшла чи взагалі в сусідній кімнаті, іноді не пам’ятав, який рік. Ми кинулися по спеціалістах, а нас попередили, що краще не буде вже ніколи, це вікові зміни, які можна сповільнити, згладити, але не зупинити.
Ми з братом порадилися і вирішили, що батько житиме в мене, а брат допомагатиме грошима і руками, якщо треба. Але батько вперся, що нікуди не поїде зі свого дому.
Зрештою, ми таки з могли з ним домовитись лиш про одне – він поїде у пансіонат. Ні до мене, ні до брата він не хотів їхати зовсім.
Заклад ми з братом обирали довго. Їздили туди, спілкувались з персоналом, на все своїми очима дивились. Обрали один з найдорожчих. Хай і віддаємо з братом туди по зарплаті, але там догляд на найвищому рівні. І басейн і спеціалісти там і у лісі сосновому все це знаходиться.
Привезли туди батька, відвідували спочатку кожен день, стежили за його станом. А стан покращився. Він перестав так надовго випадати з реальності, довше міг підтримувати розмову. За його словами, йому там подобалося. У нього з’явилися приятелі, з якими він там грає у шахи та обговорює телевізор.
Ми видихнули, якщо чесно. Тепер ми були впевнені, що він вчасно все приймає, не загубиться. Але серед рідні ми тепер не надто хороші діти.
Всі вважають, що ми відправили тата абикуди, де за ним немає догляду. Особливо про голосить тітка, молодша батькова сестра. Вона ж і керує хором родичів.
Ми якийсь час намагалися щось комусь доводити, а тепер уже заспокоїлись. Нехай думають, що їм хочеться, ми з братом знаємо правду. Батькові краще в пансіонаті, а це головне.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
