В нас звичайна сім’я. Прибуток середній, машина, квартира. Вже 16 років у шлюбі, тож притерлися один до одного. Чоловік у мене таксист, а я швея.
Працюємо днями та ночами, щоб копійки не рахувати. Розвага у нас одна – дача.«»
Дочці 15 років, вона дуже розумна та вихована дівчинка. Вчиться добре, із дисципліною проблем немає. Чоловік завжди мене підтримує, він моя опора. От і живу для сім’ї.
Марина має свою кімнату. Вона останнім часом щось мовчазна стала, не вечеряє з нами, не розмовляє. Вткнеться у свій телефон і сидить. Я почала помічати, що вона уникає нас, але слухається — це головне.
Я завжди думала, що маю зразкову сім’ю. Чоловік не гуляє, донька не пустує. Але невдовзі я зрозуміла, що дарма розслабилася. Марина того дня повернулася додому дуже пізно. Я вже всіх друзів обдзвонила, тому що дочка не піднімала слухавку. Вранці мені зателефонувала тітка Віра та повідомила, що Марина збирається в неї жити.
— Чому ти вчора не сказала, що вона в тебе? Я всіх на вуха підняла, – спитала я родичку.
— Марина попросила вам нічого не говорити. Я ось дочекалася, поки вона до школи піде і набрала тебе. Що там у вас трапилось?
— Скажи їй, щоб не робила такого і поверталася додому, бо вона від мене трубку не піднімає.
Тітка Віра живе поруч із нами. Їй уже за 60, міцна та активна жінка. Я не розуміла, чому донька зібралася до неї переїжджати і що її не влаштовує вдома. Чоловік припустив, що Марина закохалася, тож ховається від батьківського контролю. Увечері вона не прийшла додому – я поїхала до тітки.
– Марино, збирайся і додому, – сказала я.
– Не хочу! Я більше не маю наміру слухати ваші з татом розмови.
У цей момент вона включила диктофон, там була записана розмова:
— Годі лежати, йди вечеряти.
— Стривай, серіал ще не закінчився.
— Ти співаєш, подивишся серіал і спати завалишся. А я прибиратиму до ночі буду. Один телевізор у голові, а кран відремонтувати не можеш.
– Відчепись.
– Мамо, я допоможу тобі.
— Ти, дитинко, відпочивай, тобі завтра до школи. Ідіть вечеряти і по ліжках, це добре вмієте робити.
— Мамо, дякую, було смачно.
– Хіба? Мама з сіллю переборщила. Я лиш ложку підіймав.
— А ти приготуй щось краще! Он, навіть кран не поремонтувати не в змозі.
— А скільки не роби — мало! Пряники купила до чаю?
— Тобі вони потрібні — ти й біжи до магазину.
— Мамо, тату, годі вже. Можна не з’ясовувати стосунки постійно, будь ласка.
— Я! Я тут до чого? Це твій тато хоче премію, за мудрість.
— Ага, мені дадуть. А от тобі і просити не варто.
— Годі, попросила ж.
— Доню, що тебе не влаштовує? Ми просто розмовляємо, не влізай у дорослу розмову.
Тітка Віра попросила Марину вимкнути диктофон і запитала дивлячись мені у вічі:
— Ви завжди так розмовляєте?
— Напевно, я раніше не звертала на це уваги. Ми звикли до такої манери спілкування, – сказала я, опустивши очі.
— А якби ви чули, як вони збираються на дачу! Дим коромислом! – сказала донька.
— Дочко, ти пробач нас, я все зрозуміла, поїхали додому.
Увечері розмову послухав чоловік. Він пихкав і нервувався – мабуть, теж було неприємно це слухати. З того часу ми почали стежити за своєю манерою спілкування, більше мовчати, щоб донька не мала приводу іти жити до тітки.
Звісно, не завше виходить, але ми вдвох до того прагнемо. І знаєте що? Я перестала відчувати постійну напругу. так дивно у своєму домі розслабитись і готувати влучну відповідь на якийсь закид чоловіка. Не знаю, чи на довго нас вистачить, але отой запис донька не видаляє поки.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
