Доброго ранку, – сказала жінка, проходячи повз чоловіка, що валявся на землі. Той оторопіло підняв на неї очі. Відразу було видно, що жінка добре заробляє – дороге пальто і доглянуті руки говорили самі за себе.
Спочатку чоловік вирішив, що вона підсміюється над ним, як і багато інших, які кожен день проходять повз нього.
– Дайте мені спокій, – зі злістю промовив він.
Але на його здивування, жінка не зрушилась з місця. Вона посміхнулася і рівний ряд білих красивих зубів, доповнили посмішку.
– Ви голодні? – запитала вона.
– Ні, – відповів він, посміхнувшись. – Я тільки що пообідав з президентом. Ідіть уже, куди йшли!
Посмішка жінки стала ще ширшою. Раптом він відчув її руку на своїй руці.
– Що ви робите, жіночко? Я сказав, щоб ви дали мені спокій!
Поруч чергував поліцейський, який, почувши суперечку, підійшов ближче.
– Якісь проблеми, пані? – запитав він.
– Ні, що ви, офіцере, – відповіла вона. – Я просто намагаюся підняти цю людину на ноги. Не допоможете мені?
Офіцер спантеличено почухав потилицю.
– Цей старець наш місцевий безхатько. Він живе на цій вулиці протягом декількох років. Що ви хочете від нього?
– Бачите той кафетерій неподалік? – запитала вона. – Я хочу відвести цього чоловіка туди і нагодувати.
– Жіночко, Ви з глузду з’їхали! – безхатько пручався з усіх сил. – Я не хочу йти туди!
Раптом він відчув, як сильна рука поліцейського підхопила його з іншого боку і підняла з землі.
– Відпустіть мене! Я нічого не зробив.
– Заспокійся, вона хоче тобі допомогти, – відповів поліцейський. – І не сперечайся з нею.
Нарешті, не без зусиль, жінка та поліцейський відвели старого в кафе і посадили за столик в кутку.
Був пізній ранок, сніданок вже пройшов, а час обіду ще не настав, тому людей було небагато. Менеджер тут же підійшов до їхнього столика.
– Пане поліцейський, шо тут відбувається? – запитав він. – Що все це значить, ця людина в біді?
– Ця пані привела його сюди, щоб пригостити сніданком, – відповів поліцейський.
– Не тут! – роздратовано відповів менеджер, – присутність такого роду людей шкодить бізнесу.
Літній безхатько посміхнувся беззубою посмішкою:
– Бачите, я ж казав вам. Тепер, відпустіть мене, будь ласка!
Жінка повернулась до працівника кафе:
– Хлопче, ви є менеджером цього кафе і Ви знаєте хто у вас що тижня орендує банкетну залу?
– Звичайно, – відповів той, – вони найповажніші наші клієнти.
– О, та ви, напевно, маєте непогану виручку з цих зустрічей?
– А вам яке діло?
– Вибачте, молодий чоловіче, я президент і головний виконавчий директор компанії, яка орендує цю залу .
– О, вибачте – тільки і зміг вимовити спантеличений менеджер.
Жінка знову посміхнулася:
– Я думаю, це змінює ситуацію, правда? – Вона глянула на поліцейського, який з усіх сил намагався не розсміятися – Хочете приєднатися до нас? На чашку кави і ланч, пане офіцере?
– Ні, дякую, – відповів він, – я на службі.
– Тоді, можливо, чашку кави з собою?
– Так, дякую. Було б дуже великодушно з вашого боку.
Менеджер прийшов в себе і швидко промовив:
– Ваша кава зараз буде готова.
Офіцер обернувся до жінки:
– Спритно ви його поставили на місце.
– Я не ставила собі таку мету. Вірте чи ні, але у мене інші причини.
Вона присіла за столик навпроти збентеженого безхатька і пильно подивилася йому в очі:
– Друже, ви пам’ятаєте мене?
Старий уважно вивчав її поглядом кілька хвилин:
– Ну, Ви здаєтеся мені знайомою.
– Я трохи старша зараз. І вже точно на вигляд змінилась від часів моєї юності, коли ви працювали тут. Одного разу я зайшла саме в це кафе, голодна, замерзла, в дешевому одязі.
– Ви!!!? – Офіцер, що стояв поруч не втримався від коментаря, він не міг повірити, що така приголомшлива жінка колись могла виглядати інакше.
– Я тоді тільки закінчила коледж, – продовжила розповідь жінка, – приїхала в місто в пошуках роботи, але так нічого і не змогла знайти. Зрештою, закінчилися гроші і мене виселили з найманої квартири. Був місяць лютий, стояв різкий мороз, мені нікуди було піти, і я забрела в це кафе, щоб погрітися.
Старого раптом осяяла широка посмішка.
– Тепер я згадав! – скрикнув він, – я стояв за стійкою, ви підійшли і запитали, чи можна попрацювати тут в обмін на їжу. Я тоді сказав, що це проти правил закладу.
– Саме так, – відповіла жінка, – потім ви зробили мені найбільший сендвіч, який був в меню, пригостили гарячою кавою і не взяли з мене грошей. Я боялася, що через мене у вас будуть неприємності з начальством. Потім я побачила, як ви поклали свої гроші в касу за мій сніданок.
– Так, ви почали свій бізнес? – нетерпляче запитав старий безхатько.
– Я влаштувалася на роботу на наступний день. Я сама прокладала собі дорогу до успішного життя. Зрештою я почала свій власний бізнес і, з Божою поміччю, він став рости і процвітати. – Вона відкрила сумочку і дістала візитну картку:
– Коли ми закінчимо тут, я хочу, щоб ви відвідали мого комерційного директора. Він відповідальний за персонал нашої компанії. Я поговорю з ним, і впевнена, він знайде для вас гарну роботу в офісі. – Вона посміхнулася:
– Думаю, що він зможе навіть дати вам аванс, щоб ви купили собі одяг і знайшли житло, поки ви самі не станете на ноги. І запам’ятайте, якщо вам коли-небудь що-небудь знадобиться, мої двері завжди відкриті для вас.
– Спасибі вам! – по щоках безхатька текли сльози, – Як я можу віддячити вам?
– Не дякуєте мені – відповіла жінка, – Господь допоміг мені через вас, тепер Він допомагає вам через мене!
Вийшовши з кафе, офіцер і жінка зупинилися біля входу на хвилину, перш ніж їх шляхи розійшлися.
– Дякую за вашу допомогу, офіцере.
– Навпаки, шановна – відповів він, – завдяки вам я побачив сьогодні диво, я ніколи не забуду цього. І … дякую за каву!
Пам’ятаймо – Бог є, тому життя повне сюрпризів!
Що посієш – те й пожнеш…
За матеріалами – Молитовна група.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
