fbpx
Історії з життя
Ті слова співробітника ніяк не йшли йому з голови. Невже він про його Лесю розповідав. бути такого не могло, але збігів аж надто багато. Вирішив після роботи простежити

Ті слова співробітника ніяк не йшли йому з голови. Невже він про його Лесю розповідав. бути такого не могло, але збігів аж надто багато. Вирішив після роботи простежити. За матеріалами Волинська Газета.

«Не бажаєте залишитися?».«Як я тільки міг вляпатися в таку халепу? Повірити цій жінці? А спочатку видалася приємною молодою особою… Ну, звичайно, з ким це могло статися, як не зі мною?»…

Сергій зранку сидів у своєму кабінеті, підперши підборіддя, і роздумував над ситуацією у його ж сім’ї. Розумів чудово: винуватцем тут є він сам і ніхто інший. Але як тепер з цього виплутатися? Та ще й так, щоб зберегти тепло в домашньому вогнищі. Прокручував у голові всі можливі варіанти подальшого розвитку подій, але не було жодного підходящого. І що сказати дружині? Вона ж, напевне, все дізналася. Хтось із «доброзичливців» уже доніс до неї цю злощасну інформацію, та ще й прикрасив нічогенько. Он і сьогодні проводжала його на роботу не в найкращому настроєві. І чого? Останнім часом вона взагалі «не така». Здогадувався: вона знає все і мовчить! Оце, мабуть, прийшов кінець її терпінню. Бо чого б тоді оце дзвонила і повідомляла, що хоче поговорити?

Сергій – хороший сім’янин, люблячий чоловік, гарний батько. Всі його таким вважали. Це так і було, поки він із Лесиком не познайомився. Це він так її називав, Лесю. Банально все: Новий рік, фірма замовила корпоратив у ресторані. Все було б нічого, якби там не було цієї шатенки. Після новорічних вітань, побажань всіх благ розкуті після спожитого колеги закружляли в танці. Та й сам Сергій любив танцювати, а ще й із компанією, то й поготів. Сердючка співала, всі веселилися, а біля барної стійки сумувала жінка з коктейлем у руках. Глянув раз – сидить. Глянув вдруге – така ж картина. Раптом вирішив підійти і запитати, що трапилося. Замовив заодно собі чогось.

— Чому сумуєте? – ніби між іншим поцікавився. Жінка відверто відповіла: втомилася і хоче додому. Треба ж було йому запропонувати її відвезти. Він пам’ятав, що одружений, що й собі додому не завадило б поспішити. Але вирішив зробити добру справу. На тому було і все. Але вона за крок до під’їзду спитала:

—Не бажаєте залишитися?

Два місяці – як у тумані. Навіщо? Сам не розумів. Тягнуло до неї невідомою силою. Чекав закінчення робочого дня, щоби зі своїм Лесиком побачитися хоч на хвильку. А якось колега розповідав, як їздив у відрядження до столиці й на дорозі (у відомому всім місці біля заправки за містом, де збиралися дівиці певної професії роками) підхопив у салон до себе таку собі Лесю. Сергієві щось не добре стало в ту мить. Тихенько так. А товариш раптом каже:

— Нічого така, після роботи до неї поїду ще раз.

Сергій вийшов на сходи офісу. 18-та… Мимоволі, побачивши що зелений «Опель» колеги рушає зі стоянки, поїхав за ним. Це був її під’їзд. І його Леся.

Як не благав дружину пробачити, не змогла. Одного дня сказала просто в очі: все знає і йде геть. Пішов, правда, він. Це єдине, що він уже міг зробити для родини.

Ірина МІЩУК.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

facebook