Того вечора до мене на гостину прийшла сестричка молодша разом із чоловіком. Бачила я, що у них справа серйозна. адже обоє говорили про одне, але часто перезирались і все ніяк не наважувались головного сказати. зрештою. таки вимовили: ” Ніно, ми знаємо, що ти усі ці роки сину на навчання гроші відкладала. Василь за кордон виїжджає і буса свого на продаж виставив. Нам не вистачає кілька тисяч. Виручи. будь добра!”.
Майже десять років тому у засвіти пішов мій коханий чоловік. Залишив він мене одну із сином малим і величезним боргом який потрібно було повертати.
Мабуть, саме оте зобов’язання перед людьми і не дало мені “розклеїтись”. Свого Євгена я кохала понад життя. Ми із ним жили душа в душу і те, що його не стало для мене було величезною і непоправною втратою. Так, ми боролись, так надії мені ніякої ніхто не давав, але мить коли він відійшов у вічність була для мене несподіваною, адже в чудо я вірила до останнього його подиху.
Саме тоді мені на поміч прийшли батьки. сіли ми поговорили і вирішили, що найправильніше буде мені тримати худобу, аби було за що жити і повернути людям гроші:
— Поля у нас свої. тож зерно є. Свині троє биків і бройлери. Ми тобі допомагатимемо, доню, – сказав тато, – Син у тебе підростає, то якраз і матимеш помічника.
От як запряглась я тоді, так оце і досі живу тим хлівом і худобою. Сама. все сама, адже тато і мама якось разом у засвіти пішли і досить швидко. Добре, хоч устиг тато мені хлів підготувати. та навчити мотоблоком і мотокосою працювати.
Всі ці роки я гроші сину на навчання відкладаю. він у мене дуже розумний, тут не материнська гордість в мені говорить. а констатація фактів. Обрав він собі і ВУЗ, але вчитись він мріє не в Україні. а здобуватиме спеціальність за кордоном. Хоч і в селі ми живемо. але він онлайн і мову вчить і курси додаткові проходить. звісно. не дешево все це. але якщо я бачу. що він старається, то як не підтримати дитину?
А одного разу до мене на гостину сестра із чоловіком своїм прийшла. Того дня, вони у мене попросили в борг кілька тисяч євро. Добре обоє знали. що я маю ті гроші і що відкладені вони у мене для сина. Бачили вони і те, що я вагаюсь. тож запевнили. що повернуть ще до того, як мій син скінчить 11 клас.
Хіба ж я знала, що уже тоді між ними чорна кішка проскочила. придбали вони те авто і вже за пів року розлучились. Чоловік сестри сів у новенький бус. загрузив його речами своїми і все, шукай вітра в полі.
Я вже тоді розуміла, що плакали мої євро, але все ж пішла до сестри і запитала. як тепер бути із тими грішми:
— Ти сором маєш? – поглянула вона на мене так. ніби я у неї останній кусень хліба прийшла забрати, – Бачиш де у мене в дворі те авто? ні. то які до мене питання. Шукай того, хто на ньому поїхав звідси. А я більше щоб не чула про ті гроші. Бач, замість того, аби сестру підтримати, вона прибігла за чим.
Мій син таки пішов навчатись в омріяний ВИШ, я змогла викрутитись. Сестра моя заміж вийшла вдруге, продала дім і виїхала із нашого села геть. Зі мною вона після тієї розмови, навіть не вітається. Не я на неї. а вона на мене ображена. Про її першого чоловіка ніхто нічого не чув.
І в усіх усе добре, ніби і живемо. як і раніше, от тільки мені і досі оті гроші вночі приходять.
Для себе вирішила і постановила, що позичатиму віднині рівно стільки грошей, скільки готова людині подарувати. Навіть найрідніші люди можуть відійти від тебе і все через оті папірці.
24,10.2023
Головна картинка ілюстративна.
