І не просто лишила, а з двома дітьми і вже з Італії не вернеться. Жінки не розуміли, як це можна залишити малих дітей заради чоловіка, а чоловіки Іванові співчували, бо Ольга була жінка гарна, такої точно в селі не знайдеш. Та й хто тепер піде до нього на двоє дітей – це ж ще питання.
Починалося все з нужди, бо від доброго життя від дітей не їдуть. Ольга привела малих на світ в кінці 90-х, а в середині 20-х вже й криза бахнула. Діти росли, а про майбутнє страшно було подумати, бо ж роботи нема, чоловіка звільнили… Тоді хтось їй порадив поїхати закордон, там потрібні були доглядальниці за старенькими і Ольга не вагаючись поїхала. Звичайно, що їй тяжко було лишати чоловіка та дітей. Але так далі жити вона не хотіла.
Там їй вдалося прижитися, може, через те, що в Україні їй було так погано, вона в Італії просто розцвіла і скоро надибала нового чоловіка. Не багач. А звичайний палкий кароокий італієць заполонив її серце і душу, витіснивши звідти Івана, а далі й дітей посунув.
Вона любила своїх малявок, проте, кожного разу, коли вона приїжджала, а це було раз в рік, вона розуміла, що діти від неї віддаляються. Їм важливі друзі, компанія, ігри, а мама залишилася на рівні «дай». З Іваном теж якось не склалося, бо чоловік чи відчував, що вона там когось має, чи просто не хотів аби вона їхала, але вони сварилися.
– Чого ти хочеш?, – питала Ольга, – Я хочу аби мої діти жили краще, ніж я! Чи ти тут такі гроші заробиш? Я вам купила квартиру в місті – хлопці підростуть і там вчитимуться. Ти так зможеш?
Іван тільки сопів, бо він не міг так.
Пройшло ще кілька років і Ольга купила ще одну квартиру для іншого сина, але повертатися не планувала.
Далі вона поставила Івана перед фактом, що шлюбу кінець. Іван мусив переїхати з дітьми в місто, бо вже не міг терпіти поголосу. Там доля йому всміхнулася і він знайшов розлучену жінку з якою збудував нову родину.
Коли одружувався старший син, Ольга приїхала з подарунком для нього – машиною. Той подякував матері. Вони сиділи всі за одним весільним столом і мало б бути радісно від такої давньої зустрічі. Але, на цьому святі не було більш чужих людей, ніж вони: сини, Ольга і Іван.
Іван дивився на свою колишню дружину і розумів, що роки не залишили між ними нічого, ні доброго, ні поганого, їх об’єднували лише його діти. Діти, які щиро називали його татом, попри те, що він не купував їм ні машин, ні квартир.