fbpx

Цього року маминого букетика не було. І більше не буде. Ніколи. Жодні інші подарунки і квіти, не замінять материнського тепла і любові. І з якою радістю я б усе віддала, що маю, щоби завжди на столику знову стояли мамині квіти

Кожного року у травні, у свій день народження, я отримувала найдорожчий у світі подарунок – мамині квіти.

Рано-вранці я прокидалася, а на столику біля ліжка вже стояв букетик свіжозрізаних квітів, які виблискували срібними крапельками прохолодної роси. Кожного разу букетики були іншими: то ніжні конвалії, пахощі яких мені подобаються найбільше, то строкаті аквілегії, то пишне віття п’янкого бузку, то величаві свічі люпину, то поважні голови півоній, то ароматні метелики ірисів. Мамин квітник дивував різномаїттям весняних квітів. Мама завжди вставала ранесенько, ще до сходу сонця, щоби перший подарунок я отримала, щойно прокинувшись.

І оті квіти, вирощені з великою любов’ю, заряджали неймовірним позитивом, приносили стільки душевного тепла, що, здавалося, його вистачить на увесь світ. Я дякувала мамі, цілувала її щоки, зазирала їй у лагідні очі, а вона пригортала мене натомленими руками до себе, шепотіла: «Вітаю, донечко, хай тобі щастить у житті», і я почувалася безмежно щасливою, ніби зовсім маленькою дитиною.

… А цього року маминого букетика не було. І більше не буде. Ніколи. Жодні інші подарунки і квіти, не замінять материнського тепла і любові. І з якою радістю я б усе віддала, що маю, щоби завжди на столику знову стояли мамині квіти…

Тепер, яка б пора року не була, я поспішаю до маминої могилки зі свіжими квітами. Вірю, що мамині лагідні очі дивляться на мене з небес, а її невидимі натомлені руки огортають мене і оберігають від усіх негараздів.

Автор – Ольга ПРАВДИВЕЦЬ.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page