«Ти сильна, ти справишся», – з такими словами чоловік зібрав речі і пішов до юної, тендітної, безпомічної, ніжної дівчини, яка чекала вже від нього дитину і потребувала його рицарського плеча.
А я з двома дітьми тринадцяти і семи років маю справитися сама, бо я вже не юна, міцна, загрубіла і дієва жінка, яка не потребує нічого.
Я кліпала очима, я реально не розуміла, що взагалі відбувається. Як це він йде? Чому? І коли він взагалі встиг?
У мене завжди робота, звіти, плани, дітей на гурток, вечеря і магазини… У мене пошуки костюмів, вишивання сорочки, купування одягу… А у нього було купа вільного часу для того, щоб бути рицарем?
Діти навіть не помітили, що щось сталося і чергова відсутність тата, то або відрядження, або похід до друзів чи бабусі…
Наш будинок мрії завалився, корабель потонув, мрії розбилися, а в світі з цього приводу ні об’яви, ні притчі, ні настанови: не робіть так, бо будете сидіти на дивані і дивитися на стіну, наче там має з’явитися відповідь на ваше запитання – «чому так»?
Син попросив казку на ніч…
Казка…
Чому в моєму житті немає казки? Чому немає того вічного щастя, коли «жили вони довго і щасливо»? Він відкрив на сторінці і я почала бездумно читати… Треба якнайшвидше збутися, щоб поринути у свої думки.
Але тут в казці стався поворот: дівчина сказала парубкові йти спати, а вона сама зробить все за нього: і поле виоре, і пшеницю посіє, і хліб спече.
Я запнулася… Хотілося сказати:
– Дівчино, не трать сили, він це не оцінить!
Почала читати далі, а там знову вона все за хлопця робить: гори звертає, себе замість зайця на стіл подає…
Яка жертовність! Але ж він того не оцінить, от будете бачити!
Далі втікає з ним і тричі рятує хлопцеві життя, а на останок просить: «Не цілуй дядькової дитини»…
Тобто, елементарне! Я заради тебе відреклася родини, рятувала тебе, прикривала собою, а ти просто зроби це.
І що думаєте?
Той поліз таки, бо що люди скажуть, всі ж мають казати про нього, який він молодець і мамина черешенька!
І далі мексиканський серіал – геть забуває про дівчину, про випробування, про пережите… І що робить? Правильно – треба молоду, гарну, ніжну і безпомічну собі жінку взяти аби на її фоні бути лицарем.
Діло доходить до весілля і далі дівчина-чарівниця йому пригадує всі свої заслуги перед ним, і він таки ощасливлює її, взявши заміж.
Я роздратовано закрила книжку.
Навіщо тій дівчині здався отакий хлопець?
Все для нього робила і буде робити, щоб просто заміж взяв?
Та нащо таке взагалі здалося!
Я далі наче й над казкою міркую, а тоді про себе думаю – а мій чоловік хіба не те саме робив, що той хлопець?
Я все задля нього: дітей має бути двоє, щоб пара, щоб мав спадкоємця. Їсти смачненьке я готую для нього і дітей, а сама доїдаю за ними.
На собі економлю, щоб їм все найкраще!
Працюю на роботі і тягну кілька проектів, щоб чоловік мій любий менше працював, щоб менше втомлювався, мав кращий настрій, щоб був привітніший до нас…
А він пішов, погано йому, бачте зі мною.
– Ти сама, головне, в благородну не грайся мені!, – сказала мама. Коли почула, що сталося, – Хай йде на всі чотири сторони в чому до нас прийшов, в тому хай і йде і на дітей аліменти не забуває платити. Я так і зробила.
Чоловік грав ображеного рицаря, бо я з ним так вчинила, а він був про мене кращої думки.
– Ти не розумієш! Насті зараз потрібна увага і комфорт! Як я це забезпечу, коли ти забираєш весь мій заробіток? Ти совість маєш?
У відповідь я лиш стенула плечима і усміхнулася.
Важко бути рицарем, то хай звикає.
А я не пропаду… Я ж і гори переверну, як треба.
Фото Ярослава Романюка
