У моїх батьків не було особливих статків. Все, що вони мали, це зароблена важкою працею копійка. Тому про власний добробут я повинен був подумати сам, не розраховуючи на чиюсь допомогу.
Так, власними силами вступив до університету. Щоб якось прожити в чужому місті влаштувався працювати в вечірні зміни. На другому курсі познайомився з Танею. Почали зустрічатися. Не минуло й півроку, як моя кохана сказала, що при надії. Для мене це було досить серйозне випробування.
Таня була негативно настроєна, оскільки у нас не було власного житла. Однак я сказав, що з Божою поміччю виберемося з цієї ситуації. Відразу перевівся на заочну форму навчання. Почав працювати мало не в дві зміни. Батьки продали бабусині паї і ми взяли житло в кредит — встигли до появи нашої донечки.
Я працював не розгинаючи голови. Майже без відпусток протягом семи років. Так, приходив додому і падав, аби завтра піднятись і йти знову заробляти гроші. Потрібно було сім’ю годувати і виплатити квартиру. Таня пішла на роботу, донька у перший клас.
Батьки Тані чомусь не надто прихильно ставили до мене з першого ж дня. Не вважали мене достойною парою їхній донці. Мені, звичайно, було прикро від таких слів, але я мовчки виконував свою роботу.
Ну а потім і дружина почала почала почала виказувати своє невдоволення. все їй не так, щодня щось не те. Щоб розрядити обстановку, взяв з собою доньку і поїхав до батьків. Дружина не заперечувала проти такого кроку.
Доки мене не було, Таня подала на розлучення. Доньку залишила жити зі мною. Свою двокімнатну квартиру ми продали і поділили навпіл з невеликою доплатою. Так я залишився разом з донечкою. А потім, після того, як не стало батька, перевіз до себе маму, яка ще мала силу займатися трохи дитиною. Вона не могла натішитися Софії, тому з радістю мені з нею допомагала. А я спокійно зайнявся роботою. До речі, мене трохи підвищили в службі і я почав більше заробляти.
Так минув рік. Таня зовсім не цікавилася дитиною. Неначе Софії не було в її житті.
Якось, повертаючись з роботи, випадково зустрівся з тестем. Був здивованим його ставленням до мене. Той підбіг першим і привітався, запитав, як справи, як внучечка.
Почав розповідати про мою колишню дружину і не стримував сліз:
— Доки з тобою жила ще якось тримала себе в руках. А зараз геть пустилась берегу. Нічого з нею вдіяти не можемо. Навіть спілкуватись припинили. Ти цей… Ти нас прости. Це ж ми по-суті і розлучили вас. Гріх у нас на душі великий. Три щасливих життя перетворили на порох. Та яких три? Ми он, з жінкою теж, без майбутнього тепер. – і замовк втираючи сльози.
— А мама пирогів напекла, – сказав я, – Може завітаєте? Софія на скрипці уже більш-менш грає. Принаймні, сусіди жалітись перестали, – посміхнувся щиро, – Ходімо?
Тесть і теща стали тепер частиною нашої родини. Софія любить бабусь однаково, а ось дідусь у неї на особливому місці. З ним вона і на риболовлю і в похід і по гриби.
Можливо хтось скаже, що люди не міняються і рано чи пізно характер родичів колишньої дружини візьме гору. Що ж? Можливо. Але зараз моя донька щаслива. А для тата – це найголовніше. Чи не так.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
