Було вже далеко за північ, коли застілля з нагоди дня народження Тетяни підійшло до кінця, гості роз’їхалися і на невеликій затишній кухні подружжя залишилося удвох. Сергій дивився на червону від вжитого дружину і був радий її піднесеному настрою, її трохи більш гучному, ніж зазвичай сміху. Дружину він любив. І роки анітрохи її не псували. Для нього вона була така ж красуня, як і майже сорок років тому, коли вони вперше зустрілися на танцях.
Одне тільки псувало їх звичайне і спокійне життя: Тетянині ревнощі. Якщо по молодості це навіть іноді подобалося Сергію, йому здавалося, що саме так і виражається любов дружини до нього, то тепер, в свої шістдесят чотири роки, він відчував себе дуже незручно виправдовуючись щоразу перед дружиною.
Ось і зараз Тетяна не втратила нагоди помітити, що з однією з жінок за столом він спілкувався дуже тепло і близько. Сергій розсміявся. Всі вони, старі друзі, разом уже десятки років і ніколи він не дозволяв собі більше, ніж просто дружба. Навіть тисячу років тому, що вже говорити про сьогоднішній день.
Псувати такий хороший вечір не хотілося, і Сергій постарався пропустити зауваження повз вуха, акуратно зам’яв тему і ще деякий час вони згадували епізоди з минулого вечора, раділи хорошими новинами від дітей і будували плани на найближчий тиждень. У якийсь момент Тетяна знову дорікнула чоловіка в неуважності до неї і тоді він просто заради сміху відповів:
– Послухай, ну скільки можна? Ти ж теж не свята і зраджувала мені, я ж тебе не дістаю. Припиняй.
– Звідки ти знаєш? – здивовано прищулилася у відповідь дружина.
Легкий холодок пробіг у Сергія по спині, однак він спокійнісінько відповів:
– Так я давно вже знаю. Дуже давно.
Але він не знав. Нічого не знав до цієї хвилини, коли не надто твереза дружина раптом розповіла йому про той вечір, що трапився понад двадцять років тому на морському узбережжі, куди вона поїхала разом з маленькими тоді ще дітьми. Розповіла зі смаком і усіма подробицями. А після, широко позіхнувши запевнила, що це був єдиний раз, переживати тут нема про що і час вже спати, через кілька годин розвидниться.
Сергій сидів, втупившись незрячим поглядом на неприбраний стіл. Він не чув, як дружина вмивалася у ванній кімнаті, готуючись до сну, як рипнули двері спальні і клацнув вимикач, як Тетяна лягла спати. Це одкровення буквально спустошило його, він не розумів, що він повинен робити зараз, як себе поводити.
Але хтось десь там всередині, глибоко-глибоко, підбадьорливо твердив, що це був лише недоречний жарт, що вранці вона обов’язково переконає його в своїй вірності і вони разом ще посміються над цим моментом.
Але на ранок, коли Сергій, не в силах мовчати, нагадав дружині про нічну розмову, та спочатку відпиратися не стала і навіть посміялася, мовляв, про що говорити? Було один раз і то більше двадцяти років тому. Але пізніше з жаром стала переконувати чоловіка, що сказала не правду, біс поплутав.
Чого гріха таїти, в цю останню версію Сергію і хотілося вірити найбільше. І це пояснення він вважав для себе переконливим. Але інколи гіркотою підкочує до горла і дихати не дає образа. Хоч здавалось би, чому? Скільки років минуло, але ні! Не все одно.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
