Учора я стояла під дверима нерухомо, доки моя донька з двома дітьми і торбами у руках дзвонила і дзвонила в двері. Телефон було вимкнено. тож вона набирала на домашній. Я знала, що якщо от зараз дам слабину і впущу їх у свій дім. то буде найбільшою помилкою усього мого життя. Я не мала наміру відчиняти двері і донька таки пішла ні з чим

Учора я стояла під дверима нерухомо, доки моя донька з двома дітьми і торбами у руках дзвонила і дзвонила в двері. Телефон було вимкнено. тож вона набирала на домашній. Я знала, що якщо от зараз дам слабину і впущу їх у свій дім. то буде найбільшою помилкою усього мого життя. Я не мала наміру відчиняти двері і донька таки пішла ні з чим.

Пам’ятаю, як одного разу прибігла Маша моя додому, вся якась інакша і щасливіша. Аж підстрибувала на місці від радості. Очі світяться, наче у лотерею виграла. Ледь допиталась причину.

Виявилось, що вона почала зустрічатися з чоловіком. Нещодавно з ним познайомилась. Спочатку вона думала, що нічого в них не вийде, а тут якось закрутилося все. Хороший чоловік, не жадібний, і дохід у нього пристойний.

Читайте також: Мама поїхала на заробітки, тільки заради того, аби сестрі моїй допомогти. “Ти за руками, – мені каже, – тебе чоловік забезпечує, а вона сама з трьома дітьми”. Їздила я до мами, бачила, як важко їй ті гроші даються, а потім до сестри на гостину завітала і мало не заплакала від побаченого

Я дуже пораділи за доньку. Підтримала, казала, що давно настав час їй забути колишнього, та й хлопчакам потрібен тато. Поговорили про це та якось забули.

А потім донька оголосила раптом, що виходить заміж. переїздять вони усі жити до нього. І взагалі, вона вирішила піти з роботи, адже зараз на третьому місяці.

Я не знала, чи радіти, чи сумувати. У голові був різнобарвний рій думок. Та й хлопці його ще не знали. Вони ж не діти, обом по десять, ну як навіть не познайомивши перевозити усіх до того чоловіка.

А донька слухала і тільки посміювалася. Слухала, кивала, але нічого не відповідала. За тиждень звільнилася, а потім одного дня, зібравши найнеобхідніше, таки переїхала до нього.

Рік минув. У доньки третій син на світ з’явився. Хлопчику чотири місяці. Саме з появою малюка все і почалось. Донька все частіше казала, що їй важко з трьома дітьми. говорила, що буде правильно, аби хлопчики старші пожили у мене. Мовляв їм краще буде у звичній обстановці. а вона буде мати більше часу на спілкування із чоловіком і доглядом за синочком маленьким.

Я була проти категорично. Я люблю онуків і знаю, чим оте “тимчасово” скінчиться. Донька знала, на що йшла. Нехай вчаться вживатись усі разом. А як не вийде, то навіщо така сім’я узагалі.

Учора я вона привезла онуків з речами. напевне, думала, що якщо я телефоном відмовлялась, то от так уже з порогу не розверну. Майже годину я стояла під дверима нерухомо.

Телефон мій і досі вимкнено, а я місця собі не знаходжу. Може я не правильно зробила? може треба було впустити онуків?

Як би ви на моєму місці вчинили?

31,05,2023

Головна картинка ілюстративна.