fbpx

Улюбленою роботою тітки мого чоловіка було виставляти мене із дому як тільки він їде в рейс. Це для неї було прямо, як бальзам на душу і засіб самоствердження. Чоловік повертався і їхав за мною. Тітці своїй він нічого сказати не міг, адже саме вона його виховала і на ноги поставила, лиш просив більше такого не робити. А от тепер ми з тією жінкою місцями помінялись і хай що люди кажуть, а я не шкодую про свій учинок

Улюбленою роботою тітки мого чоловіка було виставляти мене із дому як тільки він їде в рейс. Це для неї було прямо, як бальзам на душу і засіб самоствердження. Чоловік повертався і їхав за мною. Тітці своїй він нічого сказати не міг, адже саме вона його виховала і на ноги поставила, лиш просив більше такого не робити. А от тепер ми з тією жінкою місцями помінялись і хай що люди кажуть, а я не шкодую про свій учинок.

Мій чоловік був сиротою. Фактично він ріс у сиротинці, але його до себе часто забирала троюрідна тітка Рита. Він усе життя був дуже удячний і глибоко прив’язаний до неї:

— Ти не уявляєш, як важливо сироті знати, що він для когось важливий. Що його справді люблять, чекають і піклуються про нього. У мене єдиного був велосипед, мені Рита його придбала. Ні в кого не було, а я мав. Хай катався лиш на канікулах, але він був мій. мій, розумієш. У світі де все було спільне і все було не моє від від ложки до одягу, я мав власного велосипеда!

Давид був прекрасним, люблячим і дуже добрим чоловіком. Ми з ним душа в душу прожили п’ятнадцять років, в нас росло двоє синів, як дві краплі води схожих на тата. І можна було б сказати, що я щаслива людина, якби не рита.

Ох, ця жінка жила ідеєю нас із Давидом розлучити. Коли я з’явиась на порозі його квартири вона заявила прямо, що він проміняв її на мене. Дивно те було чути, але тоді вона навіть розплакалась:

Читайте також: Сестра тільки в кімнату зайшла і одразу давай обурюватись, мовляв. що то ми тут удвох робимо. Славко, який саме розетку ремонтував дивиться на неї нічого не розуміючи, а я стою із віником ні в сих, ні в тих

— Ну все, – хлипала вона, – У тебе буде власна родина а про стару Риту можна забути, так? Кому я треба одинока стара? Нічого не маю, ні кутка свого, ні родини? Виженеш мене, так, виженеш?

Тоді Давид довго її заспокоював і запевняв, що в його домі завжди є місце для неї. що вона йому як мама і він нізащо її не прожене.

Рита ж, як тільки мій чоловік їхав у рейс, одразу ж виставляла мене з квартири. Могла викинути речі через вікно, або на сходову клітину. Я їхала до мами, а чоловік після повернення мне забирав.

Сцени були неприємними, Рита грала свою роль прекрасно. Перекручувала усе так, що ще й її треба ьуло пожаліти. Щоразу свою поведінку списувала на те, що то я її хотіла виставити, а вона ледь під паркан не пішла. Чоловік усе розумів, втішав і мене і Риту, на деякий час та пані заспокоювалась, але щойно чоловік їхав у рейс, у нашому домі була чергова сцена.

Зрештою, дійшло до того, що на час відсутності мого чоловіка до мене мій тато приїздив. рита ставала сама люб’язність і так мені не доводилось збирати речі попід будинком. так і жили.

А рік тому мого чоловіка раптово не стало. Ніч, дощ. Мій Давид полинув на небо залишивши нас от тут одних.

Я важко переживала той період, погано пам’ятаю що і як. Зі ступору вивела Рита. Її навіть, присутність мого тата не спинила. Й дев’яти днів не минуло, як вирішила вона виставити мене зі 2свого” дому.

— Це Давиду ти була дружиною, мені ви всі ніхто. Щоби до ранку вас тут не було.

Знаєте, можливо я й матиму гріх за те, що тоді зробила, але на вулиці того дня опинилась Рита.

Квартира ця належала моєму чоловік, отримав її від держави. Рита – сьома юшка на киселі. Напевне саме от та її заява була останньою краплею у чаші мого терпіння і розуміння.

Рік минув. ту квартиру я давно продала, нині живу у домі що придбала поряд із батьками. Гроші відклала, аби згодом оплатити освіту синам, можливо, навіть на перший внесок для купівля особистого житла кожному буде.

От тільки Рита спокою не дає. Ця жінка буквально оселилась під нашими ворітьми. Просить не залишати її одну, каже, що ми єдині рідні люди їй у цілому світі. Просить дозволити оселитись хоча б у кухні літній.

Навіть батьки не розуміють, коли я стала такою, але я навіть чути ту жінку бажання не маю. Знаю, що вона сидить на лаві під ворітьми, але навіть води не винесу. Я не вважаю що винна їй хоч щось.

Хіба я не права, скажіть?

23,09,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page