Хлопець приготував обід. Була субота. Зібрався поїсти, як раптом задзвонив телефон. Дзвонив колега, із яким у них склалися хороші стосунки.
Зазвичай вони розмовляли про професійні теми, до тем особистого життя ніколи не торкалися. Про найсокровенніше — лише якщо є справжня дружба.
Колега вибачився, що дзвонить у вихідний: «Знаю, де ти живеш. Ми з дружиною були в справах неподалік, і раптом їй стало недобре – голова закрутилася, вона зблідла. Тут немає жодної лавки, чи можна до тебе зайти?»
Хлопець запросив їх, відчинив двері. Коли подружжя з’явилося, він допоміг жінці дійти до дивана, поклав їй під голову подушку й приніс води. Уважно запитав, чи не варто викликати допомогу.
Жінка відмовилася. Просто лежала. Чоловік тим часом сів на стілець.
Усі мовчали. Господар чемно відійшов на кухню, щоб не бентежити несподіваних гостей.
Він почув, як дружина сказала чоловікові: «Це моя провина. Моя помилка. Я захопилася одним видом харчування. Уже шістнадцять годин не їла. Очевидно, це і стало причиною. Думала, що впаду. І впала б».
Господар підійшов: «У мене обід готовий. Запрошую до столу. Мийте руки в ванній, витирайте рожевим рушником».
Подружжя не стало відмовлятися.
На перше – солянка. І здавалось, що її готував шеф-кухар із ресторану. Гостя сказала: «Як смачно. Просто божественно!»
Хлопець задоволено всміхнувся.
На друге — картопляне пюре й тефтелі з якимось соусом. Подружжя швидко упоралося. Потому був чай із печивом.
Після обіду жінка подякувала й вибачилася: «Незручно, Костику, що ми так увірвалися, поїли, а я ще й на дивані полежала».
Костя махнув рукою: «Не варто вибачатися. Усе добре. Радий, що вам сподобалося».
Жінка пройшлася квартирою: «Неймовірна чистота, я б сказала — стерильність. У тебе, Костику, не дружина, а диво. Квартира сяє, обід як у ресторані. Мені за себе соромно. Скільки ж часу треба, щоб усе так підтримувати?»
Господар відповів, що він неодружений і жодного разу не був у шлюбі.
Гості здивувалися. Чоловік запитав: «І все це ти сам? У тебе й дівчини немає?»
Хлопець похитав головою: «Ні, живу сам. А звідки вмію? Мене батько виховував із самого дитинства. Вдруге не одружувався. Після мами тато більше не хотів створювати родину. Ми все робили вдвох. Батько казав, що моя мама обожнювала чистоту й чудово готувала. Це був її талант. Після того, як її не стало, і тато все робив так, ніби вона з нами.
Я з п’яти років свідомо допомагав. Батько сам усьому навчився, потім навчив мене. Він завжди повторював, що людина заслуговує на чистоту й нормальну їжу, тож у домі немає роботи, якої б я не знав — чи то чоловіча справа, чи домашнє господарство».
Гостя сіла, навіть рот роззявила: «Костику, ти ідеальний чоловік. Як це жодна жінка тебе ще не спіймала в свої тенета?»
Костя всміхнувся: «Не знаю. Тенет не бачив. Чекаю, коли зустріну свою половинку. Тато завжди казав, що в цьому не варто поспішати. Та й часу в мене обмаль. Вдень на роботі, ввечері вдома. Раз на два тижні їжджу до батька — він живе в районному містечку. Іноді привозжу його до себе. Нічого, ще зустріну свою».
Подружжя вийшло надвір. Жінка подумала: «Якби мені такий чоловік». Але промовчала. Лише зітхнула.
