Усі знайомі, незнайомі, подруги і родичі вважають за потрібне щоразу при зустрічі висловити мені своє несхвалення тому, як називають мене онуки. Більш того, кожен вважає себе правим, ще й малих повчає, мовляв так не можна і куди оце узагалі годиться? А от я мені подобається, я сама їм заборонила називати мене інакше і вважаю, що кожен сам у праві обирати, як до нього звертатись.
Я бабусею стала у тридцять сім. Свого часу я рано заміж вискочила і донька моя ледь вісімнадцять виповнилось – під вінець пішла.
Коли Оксану мою виписували з двома рожевими згортками, я звісно, щасливою була, але рівно до тієї миті як почула від зятя:
— Ну, що, бабусю, дочекалась онуків?
Чесно, я від несподіванки трохи розгубилась. Ну не відчувала я себе бабусею, аж ніяк. Так, у мене вже були онуки, але святкувати їх появу я збиралась з незаміжніми подругами у нашому улюбленому нічному клубі. Я наразі ще не заміжня, бігаю на побачення і якщо на те пішло, ще сама Ксенії своїй можу брата, чи сестру подарувати.
Наступного дня мене отим “бабуся” усі сусіди величали. Хто зі щирою радістю, а хто уїдливо з наголосом, мовляв що ж уже, ти Нелю – “бабця”.
Саме тоді я твердо вирішила що ніякою “бабусею” я для дітей своєї доньки не буду.
— Дивіться мої хороші, – ніжно щебече біля ліжечка наших пташеняток Оксанка моя, – бабуся ваша прийшла.
— Бабусею я буду, коли не зможу з ліжка підвестись і вони мені воду подаватимуть і судно виноситимуть, – заявила я тоді безапеляційно, – Віднині щоб не чула оцього. Я – Неля. І для них і для чоловіка твого. Як він узагалі оце Неоніла Романівна вимовляє і не забуває що саме сказати хотів?
Звісно, не без ексцесів, не без нерозуміння зі сторони великої нашої родини і моєї мами у тому числі, але малі уже п’ятий рік як кличуть мене просто “Неля”.
— Так не повинно бути у родині, – вимовляє мені сивочола вихователька в садку, – Дітям повинно бути зрозуміло хто є хто. Я запитую у них про склад родини, а вони мені називають тата, маму , бабусю, дідуся і “Нелю”. Зрозумійте, отим звертанням ви ставите себе з ними на одну щаблину. Про яку повагу у родині може бути мова?
Мене аж на місці підкинуло. Від її логіку у мене просто барви перед очима змінились:
— Тобто, у вас виходить, що повагу і любов заслуговують і отримують лише від самої назви “бабуся”?
— Як би ви не заперечували, але факт залишається фактом – ви бабуся і це смішно виглядає, коли людина відхрещується від очевидного.
От такі промови і повчання я чую уже який рік підряд. Звикла уже. В полеміку не вступаю. Відповідаю односкладово і коротко. Хай краще вважають невихованою, ніж думають, що можуть мене повчати.
Так, для своїх онучок, зятя і вже й доньки, я – Неля. І вважаю, що кожна людина має право на те, аби до неї звертались так, як їй комфортно. Мені подобається так, чому це так вражає оточуючих?
14,10,2022
Неоніла Р.
Головне фото ілюстративне.
