У свої 45 років, Сергій Олександрович був високим, красивим чоловіком. Незначна сивина надавала йому якогось шарму. Відкрита посмішка і веселі очі зводили з розуму всіх жінок в офісі, починаючи від молоденької секретарки Світлани і закінчуючи Наталею Петрівною з бухгалтерії.
Кожного дня Сергій Олександрович рівно опівдні заходив в кафе на розі, поруч з роботою, замовляв чорну каву по турецьки, вмощувався в м’якому кріслі і пив її з насолодою. В цей час він не хотів думати ні про роботу, ні про поточні проблеми. Сергій Олександрович просто відволікався від всього, оглядаючи відвідувачів. Це був блаженний час без роботи. Відпочивши так близько тридцяти хвилин, він знову поринав у своє бурхливе життя.
В один з таких днів, його погляд зачепився за струнку постать молоденької дівчини. Вона сиділа за сусіднім столиком і виглядала такою нещасною і розгубленою, що Сергій Олександрович, зрадивши своїй звичці, підсів до неї.
— Я дуже перепрошую, але скажіть чи можу я вам чимось допомогти? — співчутливо запитав він.
Дівчина щиро розповіла, що трапилося. Вона приїхала вступати до університету, однак провалилася. Додому повертатися соромно. Що робити далі не знає.
Чесно кажучи, Сергій Олександрович не дуже вірив в такі історії, але щось в розповіді цієї дівчини його зачепило. Він подивився на неї уважніше і згадав себе, бідного студента. Колись давно він так само опинився на вокзалі без грошей в кишені. Його пошкодувала жінка, привела до себе додому. Там він прожив тиждень, поки не прийшов грошовий переказ від батьків.
Він там встиг закрутити стосунки із сусідською дівчиною. Хлопець поїхав звідти з величезним бажанням повернутися. Обіцяв, клявся, але, як то часто буває все закрутилося і не у них, якось нічого не склалося. Проблему було вирішено відразу. Дівчина працюватиме в його офісі кур’єром і житиме в службовій квартирі.
— Потрібно віддавати борги, — пробурмотів Сергій Олександрович і виклав всі свої плани дівчині.
Дівчину звали Лариса, вона спочатку з недовірою поставилася до пропозиції, але після влучних аргументів дала згоду.
Почалися робочі будні. Він, звичайно ж, не випускав дівчину зі свого поля зорю, однак особливої уваги до неї не проявляв. Лариса була працьовитою і старанною, через деякий час знайшла підробіток і орендувала собі квартиру.
Минуло півроку. Одного разу в його кабінет зайшла Лариса.
— Сергію Олександровичу, вибачте, до мене приїхала моя мама, вона дуже хоче з Вами поговорити. Ви її приймете? — боязко спитала вона.
— Звичайно, нехай заходить.
В кабінет зайшла цікава жінка. Ще з порога вона почала дякувати йому за безкорисливу участь у долі її доньки. Раптом її монолог перервався.
— Сергію? — тихо прошепотіла вона, це ти?
— Ми знайомі? — здивувався Сергій Олександрович.
Він вглядався в обличчя жінки, воно здалося йому якимось знайомим і далеким. Раптом чоловік згадав ту сміхотливу дівчину із щасливої, безтурботної юності та їх бурхливі стосунки.
— Лариса, твоя дочка, — випалила жінка.
Он, як розпорядилася доля. Звела батька і доньку в один день і в одну годину, в одному і тому ж самому місці і дала шанс батькові, допомогти своїй дитині в скрутну хвилину.
Звичайно, це не кінець, а тільки початок. Початок нових стосунків Сергія Олександровича і Лариси. На них чекають і труднощі, і маленькі перемоги, бо це життя, а воно завжди підносить нам різні сюрпризи.
Фото – ілюстративне(pexels).
