fbpx
Історії з життя
Вона здивовано поглянула на ту дивну гостю і вже хотіла була запитати, що та панянка у їхньому домі забула, як донька поглядом попросила змовчати. Завела дивну гостю на кухню і щільно прикрила за собою двері. Розмова була довгою і судячи з усього – складною

Оксана зателефонувала повідомити мамі про те, що скоро вони сім’єю повернуться додому. П’ятнадцять років дочка не була вдома. Після закінчення школи дівчина хотіла вчитися на юриста. Батьки були проти. Звичайно, хороша професія, але вони хотіли бачити свою єдину дочку лікарем або вчителем.

Оксана зібрала свої речі, сказала батькам, що вони її не розуміють, тому вона йде від них назавжди. Буде жити так, як сама вважає за потрібне. Довго вони не спілкувалися, років п’ять. Першою зателефонувала донька. Сказала, що в неї все добре. Зв’язок більше не втрачали. Але жодного разу дівчина не приїхала додому. Навіть, не сказала, коли вийшла заміж. Поставила перед фактом: у неї є чоловік і двоє дітей, Саша син і Маша донечка.

Нарешті, вони приїхали. Бабуся натішитися онукам не могла. Її ріднесенькі. Такі ж біляві, як Оксана. Влад поважний, допомагає у всьому дружині. Ольга Петрівна тільки посміхалася. Таке щастя бачити сім’ю дочки. Домовилися, що поки не куплять квартиру, будуть жити у них.

Мама була тому тільки рада. Не бачила, якими онуки маленькими були, зараз потрібно надолужувати згаяне. Майже рік жили разом з батьками. Ольга Петрівна тільки раділа, що діти затримуються у них. Нарешті, знайшли квартиру, яка їм підходить. Поки робили ремонт, купували меблі, пройшли ще три місяці. Переїхали на нове місце проживання.

У Ольги Петрівни раптом стало тихо в будинку. Не чути щебету дітей, не розповідає свої історії Влад, які слухали всією сім’єю. Тому перший час бабуся кожен день ходила провідувати онуків.

Одного разу в квартиру до Оксани подзвонили. Відчинила двері і зблідла. Хотіла тут же закрити, але жінка з іншого боку поставила ногу не даючи того зробити. Ольга Петрівна виглянула на шум.

Там стояла жінка невизначених років. Перше, що кинулося в очі, як та жінка схожа з дітьми Оксани. Одне обличчя. Оксана зателефонувала чоловіку, щось швидко говорила, і просила прийти додому цієї ж миті.

Жінку провела на кухню. Запитала, як вона їх знайшла. Валентина, так її звали, сказала, що в наш час це не важко. Потім захотіла побачити дітей. Ольга Петрівна хотіла щось запитати, але Оксана застережливо похитала головою. Незабаром прийшов Влад. Вони втрьох закрилися на кухні; Ольгу Петрівну попросили, щоб дітей забрала в кімнату, коли зустріне їх зі школи.

Що вони говорили — невідомо, але через дві години двері відчинилися. Валентина пішла до виходу, озираючись. Дітей не побачила. Чути, що веселяться в квартирі, тільки двері туди закриті.

Коли Ольга Петрівна зібралася додому, попросила Оксану провести її. Вийшли на вулицю, мама почала розпитувати дочку. Що це сьогодні було?

Оксана не надто хотіла, але все ж розповіла, що вісім років тому вона зустріла Влада. Слово за слово — розговорилися, домовилися про побачення. На першій зустрічі чоловік розповів Оксані все про себе. У той час він був розлучений. Має двоє діток, які проживають з ним. Наймає няню, тому що він працює, а діти малі.

Саші на той час було три з половиною роки, а Маші — шість місяців. Дружина пустилась берегу одразу після появи молодшої Маші. А через деякий час, Влад прийшов ввечері додому з роботи, а дружини не було.

Знайшов записку на кухонному столі, в якій та повідомила, що відмовлялася від дітей.

— Ми не довго зустрічалися — продовжує Оксана. – Коли побачила тих маленьких діток, зрозуміла, що не залишу їх. Тому переїхали сюди. Тут ніхто не знає, що я їм не рідна. Мамо, ти проти усього цього?

Ольга Петрівна витерла сльози:

—  Ні, донечко, – сказала жінка втираючи сльози, – Я тобою пишаюся, ти найкраща мама.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page