Денис їхав по розбитій дорозі в своєму дорогому авто і дратувався все більше і більше. Їхав він на малоприємну справу – друга дитинства хоронили. Прокляті дороги. Прокляті недуги. Чого він взагалі туди їде? Це ж було так давно. У нього й справді криза середнього віку. Усміхнувся про себе. так би сказав його психолог. Він шукає якісь нові сенси, тому має закрити старі справи, старі двері чи щось таке.
Їхнє з Миколою минуле було радісне, бо літо і канікули – завжди радість. Він приїжджав до бабусі на все літо і вони з Миколою відривалися на повну – ліс, річка, а, коли підросли – дівчата. На нього, як на міського, дівчата не просто заглядалися і він не був проти. А Миколі теж щось перепадало з тих, яких він відкинув, але вони вирішили зайти через друга на наступний раунд.
Знову усміхнувся про себе, які то були дівчата: засмаглі, спраглі і готові на все, бо ж «спішити любити треба». Під буйство любові попала й сестра Миколи – Таня, таке маленьке, біляве і синьооке дівчисько. Він давно до неї приглядався як до кількісного показника, бо тоді рахував перемоги в десятках і мріяв про сотні дівочих сердець. Сталося це літньої ночі перед його від’їздом в школу і більше він її не бачив.
У нього було нове життя, нове навчання, нові дівчата. Бабусі швидко не стало і вони продали її стару хату, тим самим обрубали всі зв’язки з минулим. Він не сильно й був проти. Микола, звичайно, його друг, але ж не буде він їздити в запиленому автобусі до друга, коли у нього десятки нових тут?
Через кілька років він одружився з найкрасивішою дівчиною, яку знав. Далі була робота, кар’єра, далі діти. Все так летіло перед очима. А він спішив мати так багато. І мав. Добився успіху і не лише в роботі. Жінки й далі на нього заглядалися, а після кількох років вірності в сім’ї, він здався. Це ж нічого не означало. Вони – окремо, сім’я – окремо.
Ще через кілька років його прекрасна дружина Альбіна перестала бути прекрасною для нього. Вона його вже й не дратувала, а була якимось вічним подразником його спокою. Коли йому мало стукнути сорок, його таки накрила криза. Він подумав, що ті кілька років, які йому залишилися для продуктивного життя, він не хоче тратити на те, що його дратує. І він розлучився. Зараз у нього молода двадцяти п’ятирічна красуня, яку він балує і захоплюється нею. Вона щось таке гарне, яке він хоче мати лиш для себе. На цій думці, він ніжно усміхається. Його дівчинка.
Вчора минуле таки до нього постукало. Це було повідомлення від незнайомки, що не стало Миколи. Він ледве пригадав про кого мова, ледве впізнав жінку, яка це написала. Таня з величезними синіми очима. І щось защеміло. Згадалося.
Його мало хто впізнав в селі, хіба Таня і ті жінки, які колись ним марили.
– Дякую, що приїхав. Він часто про тебе згадував.
– Я теж, – обманув.
Таня глянула на нього так, ніби він впав у її очах остаточно.
– Хоч зараз не мели.
Замовк. Він вмів багатьом затикати рота, тим більше, коли був неправий, проте тепер ці очі його прихилили до землі. Відбув все, як кару за провину. Всі ці вулички, будинки, дерева – перед всіма був винний за забуття. Чому це взагалі його турбує? Село задрипане. Проте, найбільше він був винний за забутого себе, так шалапуна, але не такого самозакоханого невігласа, як зараз.
– Якщо тобі треба буде щось – дай знати.
– Дякую, але не думаю, – відказала Тетяна проводжаючи його до машини, – Я й написала, бо він останні дні марив дитинством. То було найменше, що я могла зробити. Але більше я тебе турбувати не планую. Щасливої дороги.
Їхав назад з дивним відчуття, що кожен кілометр навалює на нього неспокій, роздратування, сум. Таке буває, коли їдеш в незнайоме місце і нічого там не знаєш, і боїшся справити погане враження.
– Вікторе, я хочу купити будинок. Займися цим питання, я тобі зараз скину адресу.
Він повернеться, бо сам цього хоче.
Фото ілюстративне.
