Весілля співало й танцювало, як то кажуть, риба з раком, а от мама молодої з опецькуватою сумкою, в якій вся складка з весілля. Вона аж підскакує, коли хто випадково торкається сумки. От впильнує дружбів, які просто розносять пляшки на ліво й на право і тоді піде й перерахує.
З кожною годиною, сумка порожніла, бо то один, то другий конверт відкривався аби заплатити за фотозону, козацький стіл, тамаді, музикантам і ще бозна кому.
– Три конверти порожні, – прошипіла старостівні .
– От злидні.
– Я їх вирахую, то точно Маруся з чоловіком, не може мені простити, що я колись у неї Івана відбила.
Весілля пішло на нанівець, бо ті три порожні конверти пекли маму молодої і майоріли перед очима білими чистими стягами. Вона взнає хто, то вам не по ай пі адресі вишукувати, а інтуїтивно, звірюючи зі списками гостей, посортувавши підписані і не підписані конверти.
Вона тим людям не простить, що спаскудили їй такий день! Рідну доньку заміж видає, мало не розорилася аби всіх вразити, аби всім показати, яке то має бути справжнє весілля, як в газдів! Та вона пересварилася з усіма офіціантами, кухарками, постачальниками і упорядниками, музикантами і тамадами. Кожен хотів здерти з неї пів шкури, бо такі безбожні ціни бувають лиш на весіллях, хрестинах і поминках. За якусь вісюльку-цюцюльку китайського виробництва просять стільки, наче то дизайнерська річ з самого Парижу!
Аби вбрати браму, треба заплатити три тисячі! Чи в лісі ялини нема, чи дружки кульки дути не можуть?
– Мамо, ви мене позорите, – плакала доця.
– Мовчи і вчися! Я життя прожила!
І нічого, така була брама, що й не відрізниш від облупленої підставки! Сама писала «Ласкаво просимо», бо дружки виявилися надто криворукими.
Та за кожне, кожне дрібне треба було відстояти, винервуватися і добитися свого. М’ясне вони брати не будуть. Вона для кого свиню годувала? Та вона таку ковбасу домашню робить, що на запах приходить вся близька й далека родина!
А пляцки? Як то купувати? Вона тиждень пекла і перемащувала, чітко фіксувала хто приносив яйця, хто сметану, сир, молоко. Ще раз пересварилася з сусідами, бо вони не несли продукти, а з родиною сваритися не стала, бо ще не прийдуть на весілля і не принесуть гроші, але всіх запам’ятала. Нічого, нічого, і у вас буде свято.
Вона об’їздила пів області аби взнати де дешевше, хоч на гривню і купити! Скільки їй пішло часу і нервів! Та вона вже не хотіла ні того весілля, ні того рихтунку. А найгірше, що їй ніхто не помагав! Дочка лиш ревіла, що мама її позорить.
– Я тобі весілля роблю ось цими руками і на ось цьому горбі! – демонструвала і руки, і горб.
Чоловік сидів тихо, бо знав, що їй під руку попадати не треба.
І от настав час її тріумфу! Найкращий день в житті! Все зробила вона сама! Їжте і пийте – то вона все постарала. Танцюйте й веселіться – то вона знайшла музикантів, звичайно, зі знижкою. Вона найкраща мама в світі! Щоб ви знали! Вона все сама!
І тут ті конверти.
Отак спаскудити всі її здобутки! Не простить! Вирахує! Взнає!
По приїзді додому не заснула, а закрилася в кімнаті і розложилася з конвертами і списками гостей.
Сортувала, звіряла, записувала. Пішла заварити кави, бо голова вже зовсім не варила від утоми.
– Нюся, лягай спати, – просив чоловік.
– Цить, я знаю, що робити.
Так і заснула на підлозі, і снилося їй весілля, що всі щасливі, і принесли багато грошей, і дякували їй, і мили їй ноги в зелених банкнотах.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
