Чомусь мама вважає, що відразу після заміжжя я почала кататися, як сир в маслі. Стала від мене вимагати значну фінансову допомогу і дуже ображалася, що я її не надаю. Я б із задоволенням, та ось тільки мама собі щось навигадувала, а мої пояснення не слухає.
Я вийшла заміж кілька років тому. Чоловік мав свій невеликий бізнес, який вимагав чималих вкладень. Так, він приносив певний дохід, але все одразу пускалося в обіг, вільних грошей не було. Зараз стало краще трохи, але все одно нечуваних сум, які бачилися мамі, у нас немає.
Ми з чоловіком поставили собі за мету розкрутити цей проект, але без кредитів і великих одноразових вливань зробити це дуже складно. Кредити ми з чоловіком брати не хочемо принципово. Якщо не вдасться, то залишимося хоч би без боргів. Хоч якась втіха.
Зараз, коли справи стали кращими, ми вирішили перебратися з міської квартири за місто, збудувавши будинок. Тут збіглися бажання та необхідність. Наша справа пов’язана із сільським господарством, тому треба бути ближче до землі, так би мовити. Будівництво будинку йде повільно, бо туди вливаються вільні гроші, а їх не надто багато.
Я зараз сиджу в декреті на основній роботі і допомагаю чоловікові займатися бухгалтерією, освоюю просування наших товарів та послуг в інтернеті. Можна було найняти стороннього фахівця, але я вирішила, що краще інвестувати в себе, поки є можливість.
Мама ж і раніше зітхала про якісь дорогі речі, а тепер, коли ми будуємо будинок, взагалі вирішила, що ми на грошах спимо. І дуже ображається, що ми не допомагаємо. Хоча дуже допомагаємо. Щотижня їжджу та заповнюю їй холодильник продуктами, і не макаронами по двадцять гривень, а м’ясом, овочами, фруктами, молочним. Також ми повністю оплачуємо комунальні послуги у її квартирі. Іноді купуємо щось із виписаного сімейним.
Я намагаюся маму балувати по дрібниці – дарувати хорошу косметику, відправляти в спа, купувати квитки на концерти, але мамі хочеться більше. Вона постійно поводиться так, ніби я на ній економлю. Але я можу сама на манікюр не сходити, а маму туди відправлю. Вона ж вважає, що її обділяють.
– А Тетяні, сусідці, діти шубу (машину, поїздку на курорт подарували) не пожалкували, – якби ненароком починає вона і дивиться на мене.
Ну, і що я можу сказати? Молодці. Тільки там троє дітей з хорошими доходами, а я одна всі мамині треба і хочу перекрити не можу. Про що вже прямо й заявляю. Просто вище за голову стрибнути теж не можу. Ось не пощастило їй – не багатії ми.
Нещодавно вона подзвонила мені і якимось потойбічним голосом попросила приїхати. Я прилетіла, щойно змогла. Мама таким же потойбічним голосом розповіла, що була у сімейного і їй потрібна реабілітація. Дорога.
Мені аж не добре стало від такої заяви. Сказала, що з усіх сил буду старатись ті гроші знайти а зараз поки буду шукати спеціалістів серед знайомих.
Мама ж попросила у мене хоч на перший час тисяч тридцять, на найнеобхідніші помічні процедури.
І знаєте, що? Через тиждень моя мама полетіла в Єгипет. Зателефонувала і сказала, що здорова. Просто я по іншому їй би ніколи не дала грошей на путівку, а так вона може відпочити зі спокійною душею.
Ми з чоловіком і досі відійти від такого не можемо. От скажіть, де таке узагалі видано? Я не сплю ночами, за маму переймаюсь, а вона просто все вигадала.
Вирішила, що віднині не буду їй допомагати нічим, абсолютно. Максимум подарунки на свята і то скромні і символічні. Всьому є межа. Всьому.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
