fbpx
Історії з життя
Відчиняю двері, а на порозі колишня свекруха з незнайомкою, яка до того ж плакала. Обличчя колишньої свекрухи було густо залите рум’янцем. Треба додати, що ми з нею не бачилися з часу розлучення, тому усі подальші дії цих двох мене не неймовірно здивували

Додому прийшла з роботи – вікно на балконі вилетіло. Як? Хто його знає. Я Андрію подзвонила, попросила приїхати. Андрій – чоловік мій колишній. Але ми цивілізовано розлучилися, без сцен. 13 років одружені були, дочці 10. При розлученні квартиру розміняли нам з Христинкою однокімнатна, Андрію – решта грошей. Він їх в банк поклав, а сам до матері переїхав.

Чому розлучилися? Не має значення. Як зазвичай кажуть – характерами не зійшлися (з мамою чоловіка). Про дочку колишній пам’ятає, грошима не ображає. Щороку її на море возить, я собі поки не можу такого дозволити.

Назрівають у Андрія відносини, свекруха колишня йому колегу по роботі посватала. Назрівають – навіть трохи голосно сказано. Андрій кілька разів цю дівчину в кіно вигуляв, щоб мама не діставала. Ось, і всі відносини.

Ми дійсно дружимо, якщо це слово можна застосувати до колишнього подружжя. Зла один на одного не тримаємо, іноді навіть відпочити разом можемо. Якщо дещо зламається – завжди йому дзвоню. Адже він не про мій комфорт піклується, а про доччин.

Квартира, що ми з Христиною купили, старенька, у пенсіонерки і брали. Рами дерев’яні, поміняти все хочу, та все часу немає – робота. Ще місце таке що без вікна на балконі нам зовсім не варіант був. Андрій мені не відмовив, сказав після роботи переодягнеться, інструмент візьме, до друга в гараж за склом заскоче і до нас.

Ми з Христиною вечерю приготували. Її ідея була – тата віддячити. Я там тільки керувала процесом, вона у мене дівчинка господарська і самостійна (нічого складного – пюре з котлетами, котлети з морозилки, сама роблю і заморожую).

Андрій приїхав о дев’ятій годині. Поки туди-сюди мотався, ось час і набіг. Я його на балкон проводила і пішла кухню прибирати, після доччиного готування. А Христя куртку з шапкою накинула і до тата на балкон, спілкуватися і допомагати.

Дзвінок в двері пролунав близько десятої вечора. Я ще здивувалася – сама я з іншого міста, з чоловіком поїхала давним-давно, ми тоді ще зустрічалися, тільки-тільки жити разом зібралися. Друзів чоловічої статі у мене немає – Андрій негативно на це реагував. Подруги – так, є кілька. Але в такий час вони до мене не пішли б – там чоловіки і діти.

Я відкрила і отетеріла. Якась дівчина, вся зарюмсана, з розмазаною тушшю, в супроводі мами Андрія.

Обличчя колишньої свекрухи було густо залите рум’янцем. Треба додати, що ми з нею не бачилися з часу розлучення, та й Христинка її абсолютно не цікавила – ні дзвінків, ні запрошень в гості, ні навіть цукерки для «улюбленої» внучки.

– Де він? – Ніна Олександрівна влетіла в квартиру, тягнучи за собою заплакану дівчину. – Ми зараз тут всі ваші каверзи прикриємо!

Чесно – Ніна Олександрівна завжди нагадувала мені бульдозер. Вона завжди перла тільки по їй відомому маршруту, не рахуючись з думкою оточуючих. Щось пояснювати і доводити – було абсолютно марно.

«Шашні» у вигляді ремонту рами в компанії дочки нітрохи не стримали її запал.

– І дитини не посоромилася! Залиш мого сина в спокої! Ось моя невістка! – Ніна Олександрівна тицьнула пальцем в зарюмсану дівчину.

Та ледве чутно пропищала, що нічого, власне, не бачить підозрілого і боязко потягнула Ніну Олександрівну до виходу.

Але ні. У колишньої свекрухи були незаперечні докази не праведної поведінки – на спинці стільця висів мій короткий халатик (на мені були футболка і штани). І цього було досить, щоб подумати про мої плани на її Андрія.

Мені цей балаган швидко набрид. Відчувши легкий наліт ностальгії, я подумки подякувала всіх богів за те, що ця жінка перестала навіть номінально значитися в моїх родичках.

Я підійшла до балкону, постукала в скло. Андрій вийшов. Христинка, побачивши бабусю, скривилася і навіть в квартиру з балкона заходити не стала.

Варто було Андрію побачити маму в компанії дівчини (тієї самої, яку він в кіно водив), як у нього на обличчі заходили жовна. Не кажучи ні слова, Андрій підійшов до Ніни Олександрівна, взяв її під білі рученьки і випровадив на вихід. Дівчина пішла сама, постійно вибачаючись.

— Вау! А де ж: «Мама, ти все не так зрозуміла! Все, мама, я йду додому!» – здивувалася щиро я.

— Я змінився. – сказав колишній чоловік і повернувся на балкон, поки Христинка там все не рознесла.

Я зітхнула. А якби Андрій змінився на кілька років раніше, наш шлюб можна було б врятувати? Хто знає…

— Може, я залишуся? – з надією запитав колишній чоловік, збираючись додому.

Я відмовила. Занадто багато негативу було пов’язано у мене з цими людьми. Та й не побачила я колосальних змін. Якби він і справді змінився, то навряд чи зміг би мешкати під одним дахом з мамою і водити в кіно її співробітниць.

Передрук без гіперпосилання на іntermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page